Партійні гіганти як продовжувачі справи КПРС
271 народний депутат, читаючи чи, що цілком ймовірно, «на автопілоті», підтримали законопроект, яким встановлюється, що місцеві вибори будуть відбуватися за такими виборчими системами: для депутатів сільських, селищних рад – зберігається чинна на сьогодні мажоритарна система відносної більшості в одномандатному виборчому окрузі; для депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад – за пропорційною виборчою системою з преференціями (вибори в багатомандатному виборчому окрузі, що співпадає з територією Автономної Республіки Крим, відповідної області, району, міста, району в місті, за виборчими списками місцевих організацій партій (блоків) з одночасним висуванням кандидатів в територіальних округах, на які поділяється багатомандатний округ).
Висування кандидатів, відповідно до законопроекту 2831-3 реалізується через місцеві організації партій, блоки місцевих організацій партій або шляхом самовисування відповідно до цього Закону. Рейтинг партії залежить від рейтингу лідера і ставлення до партії в цілому, а тому наявність або відсутність невідомих широкому колу людей кандидатів на округах ніяк не вплине на результат. У кожному з територіальних округів місцева організація партії (блок місцевих організацій партій ) може висунути не більше двох кандидатів.
Як це працюватиме можна пояснити на прикладі Києва: партія висуватиме кандидатів виходячи зі свого приблизного рейтингу, який визначать соціологи. Наприклад: якщо в Києві 80 депутатів (відповідно до 2831-3 місто ділитиметься на 80 округів), а партія Х має 10%, то вона отримає 8 мандатів і висуне максимум 10-12 кандидатів. Партія не гратиме в лотерею на 80-ти округах і не висуватиме по 160 осіб, а виставить умовно прохідну кількість кандидатів і невеликий резерв на округах, де у партії найменший рейтинг другорядних кандидатів. Гарантовано прохідні кандидати - партійні боси і спонсори партії Х з рейтингом у 10% підтримки виборців. Резерв – це проплачені кандидатом-замовником технічні кандидати, які у разі своєї перемоги (всяке буває), за власним бажанням відмовляться від депутатства на користь цього ж замовника, наступного у виборчому списку, але переможеного на своєму окрузі.
Все це - банальний розрахунок, який дозволяє не напружуватися кандидатам і заробити на них партійним бонзам. В симбіозі з брендом, лідером та загальним партійним піаром – своя фракція в міській раді у партії Х буде.
Зигзаг удачі для Лідера
Мажоритарщик, готуй чемоданчик…
У разі ухвалення в цілому, новий виборчий закон закриває можливості для місцевих активістів потрапити у ради, оскільки не передбачає механізму само висування. Висувати кандидатів на місцеві вибори зможуть лише політичні партії, а це означає, що всіх безпартійних мажоритарників закон заганяє в "стійло" до партій.
Єдиний шлях для активних мажоритарників – купити собі місця у політичних партіях на своєму окрузі. Звісно, партії будуть їм не надто раді: активні й наполегливі самовисуванці створюватимуть серйозну внутрішньопартійну конкуренцію. Натомість, як правило, інертні, проте добре знайомі, передбачувані, віддані партії (лідеру), хоч і відірвані від округу, партійні сірі кардинали є все ж таки «ближчими до тіла» ніж новенькі. Тож мажоритарникам домовитися таким чином буде надзвичайно… дорого.
Енергійні особистості-самовисуванці можуть бути цікавими новим політичним силам, проте тут завеликий ризик. Тенденція часу в тому, що н ові партії можуть не пройти навіть із дуже яскравими представниками . Здобувши всезагальну підтримку у 99% голосів , мажоритарник може так і не отримати мандат , якщо його новий політичний проект не подолає прохідний бар'єр або ж якщо його результат в загальноміському, обласному або районному списку не буде входити до квоти політичної партії.
Резюме: владі не потрібна громадянська свобода, громадська активність та нові обличчя суспільних рухів. Амбітність та неупередженість мають не виходити за рамки партійної дисципліни. Система не передбачає здорової політичної конкуренції між партійними старожилами та місцеви ми позапартійни ми активіст ами. А виборці зі своїми проблемами, лишаються наодинці з ефемерними партійними структурами (структурами-привидами), або ж взагалі без своїх представників.
Виборець, ти чий? Нічий
Законопроект пропонує порівнювати кандидатів від місцевої організації партії (блоку) з абсолютно різних округів за коефіцієнтом вирівнювання. Комітет виборців України виклав суть «виборчої геометрії» у законопроекті № 2831-3 : «припустимо, що в окрузі № 1 – зареєстровано 1000 виборців, а в окрузі № 2 – 800 виборців. І 2 кандидати від однієї партії отримали в цих 2 округах по 400 голосів. Однак, для кандидата з округу № 1 це лише 40% від усіх голосів, а для кандидата з округу № 2 – це 50% голосів. Тому порівнювати їх по кількості голосів, коли кількість виборців в окрузі різна – не справедливо по відношенню до кандидата з округу № 2. Для цього застосовується коефіцієнт вирівнювання – усі голоси кандидатів з округу № 1 у даному випадку слід помножити на 0,8 (бо 1000 виборців з округу № 1 * 0,8 = 800 виборців з округу № 2). У законопроекті, звісно, коефіцієнт вирівнювання вираховується за складнішою формулою, але суть його та сама і полягає в вирівнюванні округів у залежності від кількості зареєстрованих (у яких виборча адреса) там виборців».
Не забуваймо, що є фактор явки виборців та спецдільниці, які дещо нівелюють вирівнювання.До того ж, уявіть собі скільки доведеться чекати на результати виборів, якщо наші доблесні виборчі комісії крім голосів рахуватимуть коефіцієнт вирівнювання та складатимуть рейтингові списки обранців…
Отже, проблема цієї системи полягає в тому, що деякі територіальні округи не матимуть представництва в міській раді взагалі, якщо кандидати висуватимуться від партій, які бар’єр не подолали, або якщо після встановлення результатів виборів вони опиняться на останніх місцях у партійному списку.Натомість в певних округах буде декілька депутатів від різних політичних сил, тобто, перепредставництво.
Все буде Кличко?
Відповідно до законопроекту, міських голів (міст, кількість виборців у яких дорівнює або є більшою ніж 90 тисяч) – за мажоритарною системою абсолютної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі; сільських, селищних, міських (міст, кількість виборців у яких є меншою ніж 90 тисяч) голів, сільських старост – за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі.
З наявним варіантом законопроекту №2831-3 про місцеві вибори , вибір у виборця є досить скромним та невтішним. Виписаний на користь мега-партій та на руку партійним корупціонерам, законопроект перетворить систему місцевих виборів на закриті торги. Високий прохідний бар’єр і ліквідація самовисування надійно перекриють кисень в доступі до влади як новим політичним проектам, так і громадським активістам.
Голосуючий буде змушений обирати не з власних симпатій, а з того, що пропонується Порошенком, Яценюком чи Садовим. Або ж не голосувати взагалі.
Саме тому законопроект має бути доопрацьований – в такому вигляді його приймати НЕ МОЖНА. Зрозуміти це мають як представники громадськості, які чомусь спокійно споглядають крах місцевого самоврядування, так і ті народні депутати, які позиціонують себе представниками проєвропейського напрямку розвитку України та вихідцями з громадянського суспільства.