Чи повинен суд оглядати веб-сторінки для забезпечення доказів?

Активний обмін інформацією на просторах Інтернету не оминув і соціальні мережі, які також перетворилися на майданчик для поширення недостовірної інформації та інших порушень. Для захисту порушених прав необхідно зафіксувати факт поширення спірної інформації належними та допустимими доказами.

Так, внаслідок виявлення недостовірної інформації в соціальній мережі Facebook позивачем разом із пред'явленням позову про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, було подано заяву про забезпечення доказів шляхом проведення огляду особистої сторінки відповідача в соцмережі Facebook.

Позивач в такій заяві посилався на те, що дописи та відеозаписи на особистій сторінці відповідача в соцмережі Facebook підтверджують зміст поширеної інформації, яку він просить спростувати в своєму позові, але з огляду на ту обставину, що відповідач може безперешкодно вилучити їх зі своєї сторінки, засіб доказування може бути втрачений, тобто дослідження судом цих доказів під час судового розгляду спору буде неможливим. На підтвердження своїх вимог надав скриншоти публікацій відповідача у соціальній мережі, які крім дописів містять відеозаписи.

Проте, Охтирський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 22 лютого 2019 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/80042787) відмовив у задоволенні цієї заяви вказавши, що в останній необхідно вказати на ті обставини, які свідчать про небезпеку того, що надання потрібних доказів може стати неможливим або утрудненим. Саме ці обставини зумовлюють необхідність забезпечення доказів.

Виходячи зі змісту поданої заяви та доводів наведених позивачем в її обґрунтування, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення доказів, оскільки заявником не наведено обставин та фактів, підтверджених належними доказами, про необхідність саме такого способу забезпечення доказів та про існування очевидної небезпеки знищення, приховування доказів чи інших обставин, які свідчили б про можливе ускладнення або неможливість отримання таких доказів у майбутньому.

Не погодившись з таким судовим рішенням першої інстанції, позивачем було подано апеляційну скаргу, яку колегія суддів Сумського апеляційного суду постановою від 15 квітня 2019 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81258423) залишила без задоволення, частково погодившись з доводами заявника про ризик втрати засобів доказування, проте звернувши увагу на ту обставину, що обов'язок подання доказів та доказування покладається процесуальним законом на сторони.

Колегія суддів відзначила, що аналізуючи зміст ст. 116 ЦПК України можна зробити висновок про те, що дана норма дійсно передбачає обов'язок суду забезпечити докази за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача. Проте таке забезпечення здійснюється лише щодо тих доказів, в силу специфіки яких, учасник справи позбавлений можливості самостійно здійснити таке забезпечення (огляд, фіксація, збереження).

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що позивач мав технічну можливість самостійно зафіксувати зміст відеозаписів, шляхом їх збереження на відповідних носіях інформації, його представник адвокат також не був позбавлений можливості провести огляд веб-сторінки з наступним складанням протоколу на підставі професійного права на збирання відомостей про факти, що можуть бути використані як докази відповідно до п. 7. ч. 1 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", також як позивач, так і його представник мають право скористатися послугами "Центру компетенції" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", який проводить фіксацію і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею експертних висновків, на підставі звернень будь-яких осіб, в тому числі і окремих громадян. Висновки даного Центру, як вбачається з судової практики, суди приймають як допустимі докази.

Отже, для захисту прав від Інтернет-порушень слід завчасно дбати про формування належних та допустимих доказів.