Захист прав військовозобов’язаних і військових: головні проблеми воєнного стану

Аналіз ключових порушень прав військовозобов’язаних і військовослужбовців, колізій у законодавстві та ризиків, що виникають під час воєнного стану.

Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 59 Конституції України визначає, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Питання захисту військовозобов’язаних під час мобілізації та воєнного стану є ключовим та складним аспектом надання правової допомоги, яку надають адвокати.

Майже кожного дня адвокати зіштовхуються з проблемами при наданні правничої допомоги військовозобов’язаним, що пов’язані із протиправною та незаконною діяльністю представників Територіальних Центрів Комплектування та Соціальної підтримки (надалі - ТЦК та СП).

Працівники ТЦК та СП вчиняють незаконні дії у наданні захисту прав клієнта адвокатом, незаконного утримання особи, вилучення засобів зв’язку та грубого поводження, а також не допущення на територію ТЦК та СП адвокатів, ігнорування реєстрації документів через представників, не надання відповідей на адвокатські запити тощо.

У таких ситуаціях адвокат повинен виявляти високий рівень професіоналізму, комунікації та вміння ефективно використовувати юридичні засоби для захисту інтересів свого клієнта.

Розроблення максимально ефективної стратегії захисту прав військовозобов’язаного є критично важливою. Адвокат, з урахуванням етичної складової, повинен виходити з особливостей обставин ситуації, яка склалася та використовувати юридичні засоби, щоб не допустити порушення, невизнання законних прав та інтересів клієнта і максимально мінімізувати негативні наслідки.

Так, 11 квітня 2024 року Верховною Радою України прийнято Закон України 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набув чинності 18 травня 2024 року. Законом 3633-IX були внесені зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон).

16 травня 2024 року Кабінет Міністрів України (надалі - КМУ) Постановою № 560 затвердив «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (надалі - Порядок).

Закон має вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів і є нормою прямої дії, всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях чинної Конституції України.

В статті 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що Правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Отже, нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України та законам України, в тому числі відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Проте, вищезазначений Порядок, що затверджений Постановою містить невідповідності до Закону щодо вимоги по наданню додаткових документів для доведення підстав для відстрочки, які не передбачені Законом та через неузгодженість штучно звужують коло осіб, які мають право на отримання відстрочки на підставі положень Закону.

Виходячи із вищезазначеного, виникає правова колізія, яка нівелює безумовне право осіб на реалізацію законного права на відстрочку наданого:

- за пунктом 9 ч.1 ст. 23 Закону – для осіб, зайнятих постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю), які мають серйозні проблеми зі здоров’ям, підтверджені висновком медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК) чи лікарсько-консультативної комісії (далі ЛКК) закладу охорони здоров’я;

- за пунктом 13 ч.1 ст. 23 Закону – на підставі наявності (утримання) одного з батьків (батьків дружини або чоловіка) з інвалідністю І чи II групи. Такого у правовій Державі не повинно бути – це протиріччя між Порядком, введеним Постановою та Законом.

Також, загальновідомо, що відстрочка на підставі Закону, надається на період воєнного стану, тобто на 90 діб, а потім військовозобов’язаний повинен знову збирати документи, які вже подавав для отримання відстрочки на наступні 90 діб.

Якщо є постійний стан підопічної особи (інвалід 1 або 2 групи), чому доглядач повинен знову подавати документи на відстрочку і очікувати тривалий час Довідку?! Чому це визначити із самого початку разово тривалий строк відстрочки?!

Тобто, виникає потреба у перегляді строку дії відстрочки від мобілізації в сторону збільшення. Оскільки підставою для отримання відстрочки в багатьох випадках є наявність інвалідності, або наявність дітей, батьків, чоловіка чи дружини з встановленою інвалідністю, а термін, на який встановлюється інвалідність або надається висновок ЛКК, складає мінімально один рік, недоцільно встановлювати строк дії відстрочки у три місяці. Збір, подання та обробка документів на продовження строку відстрочки кожні три місяці створить зайве перевантаження на органи та установи місцевого самоврядування та підрозділи ТЦК та СП.

Окремої уваги заслуговують питання захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей.

На сьогодні, для всіх військовослужбовців встановлюється єдина система правового та соціального захисту з урахуванням грошового, матеріального та інших видів забезпечення відповідно до їхньої посади, військового звання, кваліфікації, тривалості та умов військової служби.

Правовий захист військовослужбовців – функція держави. Він передбачає закріплення в законодавчих актах України прав та свобод військовослужбовців, їхніх обов’язків та відповідальності, соціальних пільг і гарантій, а також правовий механізм їх реалізації.

Соціальний захист військовослужбовців також є функцією держави, спрямованою на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Забезпечення виконання вимог законів, інших нормативно-правових актів щодо соціального й правового захисту військовослужбовців покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (стаття 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Слід зазначити, що відповідна система соціальних і правових гарантій не поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули чи померли під час проходження військової служби внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов’язаним чи резервістом тілесного ушкодження (стаття 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їхніх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава гарантує військовослужбовцям та членам їхніх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. (стаття 19 Статуту внутрішньої служби). Соціальні послуги членам сімей військовослужбовців надаються в порядку, визначеному чинним законодавством України, що визначає умови та зміст допомоги, належної сім’ям та особам, які потребують сторонньої допомоги для поліпшення якості їхньої життєдіяльності. Такі послуги можуть надаватись як періодично (за зверненням або за необхідності), так і шляхом здійснення соціального супроводу (забезпечення комплексної допомоги у вирішенні проблем). Надаються такі послуги за принципом добровільності вибору отримання чи відмови від соціальних послуг та з урахуванням терміну, необхідного для вирішення проблем (стаття 3 Закону України «Про соціальні послуги»).

Враховуючи вищезазначені факти, враховуючи грубі порушення прав людини, не визнаючи право на правничу допомогу, що встановлена чинним законодавством України, колізії в законодавстві, відбувається штучне створення додаткових корупційних ризиків на місцях, що призводить до перевантаження судової системи і відповідно знижується рейтинг України, як правової держави на міжнародній арені.