Автоматична фіксація порушень ПДР - знову на ті ж граблі?

14 липня 2015 року Верховна Рада України 267 голосами «за» проголосувала законопроект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».

Безумовно такий законопроект був логічним в світлі реформи органів внутрішніх справ, створення національної поліції і мав би вирішити ті проблеми з регулюванням правовідносин в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що існували досі.

Однак, очевидно, що як і автори, так і ініціатори прийняття такого закону в світлі законодавчої ініціативи не хотіли створити нічого нового і знову наступили на ті ж «граблі». Напевне, в цьому випадку керувались народною мудрістю – «все нове – добре забуте старе».

Загалом передбачено чимало змін. Це і введення системи штрафних балів за порушення правил дорожнього руху, це і встановлення «статичних» розмірів штрафів у санкціях статтей КУпАП, що передбачають відповідальність за порушення правил дорожнього руху і багато іншого.

Але законодавці знову вирішили повернутись до всім забутої проблеми адміністративної відповідальності у випадку фіксування порушень правил дорожнього руху в адміністративному режимі.

Даним законопроектом КУпАП доповнюється статтею 14-2 «Відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі».

Частина 1 цієї статті гласить:

Адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку та/або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несуть юридичні та фізичні особи, за якими зареєстровано транспортний засіб.

Чекайте, це вже колись таке було. Дежавю? – спитаєте ви. Так було. В 2008 році КУпАП було доповнено статтею 14-1 з назвою «Відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів».

Давайте в такому випадку порівняємо ці дві статті – 14-1 та 14-2:

 

14-1

14-2

До адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.

Адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку та/або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несуть юридичні та фізичні особи, за якими зареєстровано транспортний засіб.

 

Як бачите зміст практично аналогічний. Підміна понять «власник» та «особа, за якою зареєстровано транспортний засіб» є оманливою. Ці поняття є тотожними, адже відповідно до «Порядку реєстрації транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 р. здійснюється реєстрація транспортних засобів саме за їх власниками.

Продовжуючи дану тему, варто зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 р. положення ст. 14-1 КУпАП визнано неконституційними.

Як зазначено в п.4.1. даного Рішення, - Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки».

Головне науково-експертне управління Верховної Ради України у висновку до згаданого законопроекту зазначило, що

«Вказані положення проекту є юридично неприйнятними з огляду те, що на запропоновані у даному законопроекті зміни також  створюють правову невизначеність у даному питанні й ще більше ускладнюють практичне застосування низки статей Особливої частини КУпАП, якими передбачається адміністративна відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Запропонована у проекті презумпція вини власника транспортного засобу або особи, яка його ввезла на територію України, й перекладення на них обов’язку доведення своєї невинуватості суперечать презумпції невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення і тому, на нашу думку, є неприйнятними» (абзаци 1 та 2 пункту 1 Висновку).

Крім Головного науково-експертного управління «в дзвони били» й у Головному юридичному управлінні Верховної Ради України, які зазначили у зауваженнях до законопроекту наступне:

«Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що проект не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізації його положень, як того вимагає конституційний принцип правової держави і на недопущення чого неодноразово зверталася увага Конституційним Судом України (рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010). Є незрозумілою пропозиція щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, в закритому режимі (нова редакція частини першої статті 249 проекту). На нашу думку, це є порушенням принципу гласності та відкритості» (пункт 1 Зауважень).

Звершуючи, хочеться задати питання, яке однак є в цьому випадку риторичним – «А чи потрібна Україні така реформа, яка повторює старе та не відповідає Конституції України?».