І знову реформа! Реформа координації міжнародної допомоги

14 березня Київська школа економіки спільно з Міністерством економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) та Центром політичних студій та аналітики провели зустріч, на якій   Олена Трегуб, Директор Департаменту координації міжнародних програм в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, повинна була представити проект закону про міжнародну допомогу. А насправді мова йшла про передумови  необхідності прийняття  та концепцію майбутнього  закону про міжнародну допомогу. 

В обговоренні необхідності прийняття закону про міжнародну допомогу, який готує МЕРТ в рамках реформи координації міжнародної допомоги, взяли участь представники донорських організацій, які надають допомогу Україні, громадські організації та наукова спільнота. З презентацією, яка відбулася в рамках цього заходу можна ознайомитися за посиланням . Але для цього треба ще володіти англійською мовою або озброїтися англо-українським словником, бо презентацію надано на англійській мові. Мабуть, у такий спосіб представники Міністерства економічного розвитку і торгівлі, враховуючи що 2016 рік в Україні оголошено роком англійської мови, стимулюють громадян до вивчення іноземної мови.

В анонсі події було зазначено, що "на сьогодні Україна є одним з найбільших реципієнтів міжнародної донорської допомоги в Європі, яка надходить як від інших країн, так і від міжнародних організацій. Проте, на рівні парламенту, досі не було прийнято закону, який би регулював міжнародну допомогу в Україні. В жодному законодавчому акті досі не визначено поняття «міжнародна допомога». Це означає відсутність єдиного комплексного підходу до вирішення питань, пов’язаних з формуванням та реалізацією міжнародної політики з залучення та використання міжнародної допомоги. Запропонований проект закону про міжнародну допомогу має на меті законодавче врегулювання формування цілісної державної міжнародної політики щодо визначення єдиної системи планування, залучення, використання та моніторингу міжнародної допомоги та забезпечення ефективного і прозорого її використання на довгостроковий розвиток України".  Але текст законопроекту відсутній у загальному доступі або взагалі відсутній.

До вищезазначених обставин, які стали передумовою ініціювання прийняття закону про міжнародну допомогу і з якими не можна не погодитися, хотілось би також звернути увагу на те, що наразі Україна зарекомендувала себе як «країна-марнотрат», бо скільки не допомагай – все наче «в суху землю», донори не бачать позитивної тенденції по тим питанням на які вони спрямовують чи малі кошти (або інші ресурси) у вигляді міжнародної допомоги. Більше того донори, хочуть бути впевнені в тому, що допомога спрямовується саме на пріоритети становлення та розвитку України, а не на покриття дефіциту державного бюджету, поповнення кишень причетних осіб або фінансування приватних бізнес проектів. В цьому ракурсі виникає питання: Хто є справжніми ініціаторами закону про міжнародну допомогу:  донори чи держава Україна, в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі? До того ж, як зазначила Олена Трегуб, представники потенційних донорів потребують актуальну на сьогоднішній день інформацію, щодо першочергових потреб нашої держави для яких саме буде залучатися міжнародна допомога. Оскільки дуже часто відбувається так, що на зустрічах з потенційними донорами офіційні представники нашої держави кожного разу озвучують різні стратегічні пріоритети сталого розвитку України.

На сьогоднішній день, відносини економічного і соціального розвитку України, пов’язані з використанням міжнародної допомоги, регулюються  діючими нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України: Постанова, Порядок КМУ «Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги» від 15.02.2002 № 153 та Постанова, Порядок КМУ «Про порядок підготовки, реалізації, проведення моніторингу та завершення реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» від 27.01.2016 № 70. Про те, аналіз цих документів свідчить про їх суперечливість, заплутаність та неузгодженість.  

Для підтвердження цієї гіпотези наведемо декілька прикладів. Так, Постанова № 153 визначає процедуру залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги, в тому числі державної реєстрації, моніторингу проектів (програм), акредитації виконавців (юридичних осіб - нерезидентів). А Постанова № 70 регулює питання підготовки, реалізації, проведення моніторингу та завершення реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються за рахунок фінансових ресурсів міжнародних фінансових організацій, крім Міжнародного валютного фонду (далі - МФО), які залучаються як позика чи кредит державою або під державні гарантії.

Відповідно до положень Постанови № 70бенефіціар – це юридична особа, що отримує позику в рамках інвестиційного проекту та забезпечує його реалізацію або разом з іншими бенефіціарами забезпечує реалізацію його окремих частин згідно з договором України з МФО, договором між МФО і бенефіціаром, договором, що укладається з Мінфіном. Відповідальний виконавець - орган виконавчої влади, інша бюджетна установа, АТ “Державний експортно-імпортний банк України” чи інший державний банк, що визначені Мінфіном для підготовки самостійно або разом з бенефіціаром інвестиційного проекту, здійснення нагляду і контролю за реалізацією бенефіціаром такого проекту або безпосередньої реалізації проекту, в рамках якого отримана позика. Моніторинг проектів проводить Мінфін разом з МФО (за згодою), відповідальним виконавцем та/або бенефіціаром шляхом оцінки стану підготовки та реалізації проектів, виявлення відхилень від запланованих заходів та визначення їх впливу на виконання зобов’язань, взятих за договорами України з МФО, використання коштів позики та виконання фінансових зобов’язань.

Натомість, у  Постанові № 153бенефіціар – це центральний орган виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Київська, Севастопольська міська держадміністрація, до компетенції яких належить реалізація державної політики у відповідній галузі чи регіоні, де передбачається впровадження проекту (програми), що заінтересована в результатах виконання проекту (програми). Відповідальна особа - фізична особа, яка призначена реципієнтом (бенефіціаром) для організації робіт, пов'язаних з реалізацією проекту (програми), та яка безпосередньо готує звіти для подання Мінекономрозвитку. Моніторинг проводиться Мінекономрозвитку разом з бенефіціаром та уповноваженими представниками донора (за згодою) під час реалізації проекту (програми) (поточний моніторинг) і на заключному етапі реалізації (заключний моніторинг).

І цей список суперечностей можна ще довго продовжувати, що свідчить про відсутність єдиного комплексного підходу до вирішення питань, пов’язаних з формуванням та реалізацією міжнародної політики з залучення та використання міжнародної допомоги.   Тому саме сьогодні, коли наша країна, перебуваючи в політичній та економічній кризі, особливо гостро потребує міжнародної підтримки, зокрема гуманітарної та військової допомоги, у зв’язку з проведенням антитерористичної операції на Сході України, має бути на законодавчому рівні прийнятий якісний нормативно-правовий акт, який стане підґрунтям для ефективного формування цілісної державної міжнародної політики щодо визначення єдиної системи планування, залучення, використання та моніторингу міжнародної допомоги та забезпечення ефективного і прозорого її використання на довгостроковий розвиток України.

Також, слід мати на увазі і Закон України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» від 01.07.2014 № 1555-VII, який встановлює правові засади проведення моніторингу державної допомоги суб’єктам господарювання, здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції, спрямований на забезпечення захисту та розвитку конкуренції, підвищення прозорості функціонування системи державної допомоги та дотримання міжнародних зобов’язань України у сфері державної допомоги.

При обговоренні необхідності прийняття закону про міжнародну допомогу, також була визначена і необхідність започаткування єдиного Національного координатора міжнародної допомоги та цілком природно виникло запитання, кому ж буде підпорядковуватися цей орган: МЕРТ, Мінфіну, безпосередньо Прем’єр-міністру України чи буде створена окрема інституція (на зразок  Національного антикорупційного бюро України)?

Отже, хотілось би вірити, що представники влади дійсно зацікавлені в тому, щоб нарешті визначити єдину систему планування, залучення, використання та моніторингу міжнародної допомоги та забезпечити ефективне і прозоре її використання на довгостроковий розвиток України, відновити довіру у потенційних донорів. Адже, як було зазначено на зустрічі, що заважає вже сьогодні зробити єдиний веб-портал, на якому буде спільно всіма представниками відповідальних виконавців (маються на увазі органи виконавчої влади, інші бюджетні установи або державні банки, які здійснюють підготовку проекту (програми) міжнародної допомоги, що підтримується міжнародними донорами, нагляд і контроль за його реалізацією або безпосередню реалізацію проекту (програми) міжнародної допомоги) висвітлено наявну аналітичну інформацію, пов’язану із плануванням, залученням та використанням міжнародної допомоги?

Як бачимо, запитань більше ніж відповідей, проте ми не втрачаємо віри в позитивний результат реформи координації міжнародної допомоги. До того ж, Олена Трегуб, Директор Департаменту координації міжнародних програм в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, яка презентувала ініціативу прийняття спеціального закону про міжнародну допомогу закликала усіх небайдужих фахівців у цьому  питанні долучитися до плідної співпраці.