1 травня в Україні: найгірший роботодавець – держава, найкращого – немає, - результати моніторингу

До Дня солідарності трудящих НФПУ підбив підсумки найпоширеніших трудових конфліктів від 1 травня 2010 року до 1 травня 2011. Виявилося, що найгірший роботодавець в країні – це держава, а найкращого визначити не вдалося.

Саме економічна політика держави та ухвалення Податкового кодексу призвела до того, що за нетривалий час в країні було витіснено цілий прошарок суспільства – середній клас. Це спричинило інші проблеми: підприємці не змогли платити зарплату своїм працівникам, що призвело до суттєвої заборгованості по зарплаті.

Причому така ситуація характерна майже для всіх підприємств та установ України. Саме тому цього року нам довелося відмовитися від визначення найкращого роботодавця країни. На жаль, в нинішніх умовах зробити це неможливо. Збільшення податкового тиску призвело до зменшення обігових коштів на підприємствах, зменшенню зарплат, росту заборгованості або тінізації зарплат. Від цього постраждали всі без винятку українські наймані працівники.

            Взагалі, якщо порівнювати наш аналіз 2010 та 2011 років, то основні проблеми перейшли з минулого року у нинішній. Але цього року масштаби цих проблем збільшилися. Наприклад, заборгованість по зарплатах, з якою уряд пообіцяв впоратися до 1 січня 2011 року, сягнула 1 млрд. 324 млн. грн. Рекордсменами із затримки зарплат є три області України і Київ. Так, у Донецькій області заборгованість з виплати зарплати на 1 квітня 2011 року становила 244,584 млн. грн., у Харківській – 158,573 млн. грн., у Луганській – 111,325 млн. грн., у Києві – 139,676 млн. грн.      

Якщо аналізувати проблему заборгованості із зарплат за галузями, то вийде, що найбільші борги по зарплатах є в промисловості, будівництві та операціях з нерухомістю. Воно й не дивно: ці сфери найбільше постраждали від економічної кризи 2008-2009 років. 

Ще одна проблема – неприпустимо малий розмір зарплат українців. На середню зарплату, яка складає близько 3000 грн., і так не можна прожити, а роботодавці ще й штучно занижують її розмір. Мабуть, кожен найманий працівник стикнувся з цією проблемою: керівництво змушує його погоджуватися на варіант, коли офіційно йому платять мінімальну зарплату, а решту додають у конвертах. При цьому у разі виникнення судової суперечки між працівником та роботодавцем, зрозуміло, що відсудити можна буде лише ту суму, з якої нараховувалися податки. Тобто, мінімальну.

            Серед найбільших трудових конфліктів можна визначити і порушення умов та безпеки праці. Найбільш травмонебезпечною є праця шахтарів: травми або смертельні випадки під час підземного видобування кам`яного вугілля складають 36.5% від загальної кількості травмованих по Україні.

На жаль, керівники підприємств не переймаються створенням належних умов праці людей. На більшості фірм є недосконалі або застарілі технології і механізми. Крім того, більшість роботодавців дуже неохоче відпускає своїх працівників у законні відпустки, або ж скорочують їхню тривалість до тижня чи двох.

            П’ята проблема, яку виділив НФПУ у щорічному моніторингу – це безробіття. На жаль, його рівень невпинно зростає. Якщо станом на 1 квітня 2010 року було зареєстровано 518,9  тис. безробітних, то на 1 березня 2011 їх уже налічувалось 635,6 тис. Хоча самі урядовці визнають, що це – необ’єктивна цифра, занижена майже втричі. Отже, реальний показник безробіття складає 1 млн. 906,8 тис. цілком безробітних осіб. Це не враховуючи так званого прихованого безробіття, коли люди офіційно числяться на роботі, але працюють неповний день або тиждень і не отримують зарплати. Таких в країні 1,5-2 млн. осіб.

            У НФПУ є п’ять пропозицій до уряду щодо поліпшення цієї ситуації.

По-перше, Генеральна угода, яка підписується представниками держави, роботодавцями та профспілками, має бути не лише клаптиком паперу, а серйозним документом, обов’язковим до виконання. Тому треба суттєво посилити відповідальність за невиконання Генугоди.

            По-друге, потрібно передати контроль за охороною праці у виключну компетенцію профспілок. На жаль, державні структури, які мають за цим слідкувати через свою корумпованість та неефективність виявилися абсолютно неспроможними зарадити виникненню трудових конфліктів.

            По-третє, нормалізувати трудові відносини потрібно законодавчо. Для цього треба ухвалити проект Трудового кодексу, але не запропонованого державою, який робить працівників безправними перед роботодавцями, а новий, погоджений з профспілками. Щоб не допускати незаконного заниження зарплат, потрібно ухвалити закони, які б легалізували зарплати і унеможливили «конверти». Крім того, має бути суттєво спрощена процедура законного проведення страйків. Адже це – єдиний дієвий засіб для профспілок донести свою позицію.

            По-четверте, уряд повинен нарешті затвердити державну програму створення робочих місць. В цьому документі має бути вичерпний перелік перспективних галузей економіки та чіткі помісячні терміни створення робочих місць у цих галузях.

            Нарешті, п’ята пропозиція НФПУ – це заклик до колег-профспілковців. Нам нічого ділити, адже наша справа – захищати працівників. Тому профспілковий рух має бути деполітизованим, незалежним і об’єднаним. Тільки тоді ми зможемо відстоювати інтереси найманих працівників.