Знайти і знешкодити: доля банків в "епоху" Гонтарєвої

Той стан, в якому нині перебуває українська банківська система, інакше як глибокою кризою не назвеш. Причому кризою, з якої не видно виходу. Це, втім, не заважає голові Нацбанку Валерії  Гонтарєвій аплодувати самій собі і говорити про «очищення» банківської системи. Мовляв, все надійні банки перебувають у безпеці, а ненадійні – виведені з ринку. Неплатоспроможні фінустанови (їх виявилося 53) ліквідовані, і Фонд гарантування вкладів займається роздачею їхніх боргів (останні становлять 56 млрд. гривень), каже голова НБУ. 

Саме в цьому, за її словами, полягає перший етап реформування банківської системи. Якою є подальша стратегія, Гонтарева не уточнює, лише нагадує, що Верховна Рада дуже вчасно прийняла закон про зміцнення інституційної бази Національного банку, адже посилення незалежності НБУ є однією з умов надання Україні кредитів МВФ.

Але спробуємо бодай на хвилину відволіктися від кредитів МВФ і подивитись на те, що твориться зараз у банківському секторі України.  Почну з того, що залишити на ринку сильні, перевірені банки – це гідна мета. Але якими методами вона досягається? Нині банки перестали бути банками. Вони не кредитують, до них не надходять депозити. Люди, простіше кажучи, не несуть до них гроші. За різними оцінками, від 70 до 100 млрд. доларів знаходяться поза банківською системою. 

Згадаймо, як у 2008 році банківська система вже переживала різкий відтік вкладів, але, схоже, що недавній досвід нікого нічому не навчив. Тоді Нацбанк вчинив дурницю, ввівши обмеження на повернення вкладів. Як наслідок – відразу ж 47 мільярдів гривень «уплили» з банків. Але обмеження були вчасно зняті. І вже до початку 2009-го загальний обсяг вкладів фізосіб перевалив за 192 млрд. Довіра – річ винятково крихка, особливо у випадку з битими життям, багаторазово обдуреними жителями пострадянського простору, які ще не забули, як обвалився Держбанк СРСР, де згоріли усі їхні заощадження. 

Отож, вкладники вже відчутно налякані попереднім негативним досвідом. Що ж робить Валерія Гонтарєва, аби заспокоїти та підтримати їх? Що робить вона після того, як рухнула гривня, після того, як зросли ціни на всі товари і послуги і було зааноновано чергове підвищення тарифів на «комуналку»? Гонтарева вводить обмеження на дострокове зняття депозитів. А що роблять натомість вкладники? Правильно: забирають свої гроші. Всіма правдами і неправдами. Голосують ногами і грошима, за що їм, звичайно ж, не можна дорікати.

Таким чином, паніку посіяно, клієнти фінустанов вилучають кошти, знекровлюючи банки і перетворюючи їх на розрахунково-касові установи. І це ще в кращому випадку. Бо в гіршому – коли банк визнано банкротом і введено тимчасову адміністрацію – вкладникам доволі проблематично отримати свої гроші. В усьому світі «проблемні» банки виставляють на торги або ж їх викупає державний банк. В Україні кандидатів у банкроти просто ліквідують, що ж стосується проблем населення, які вкладали кошти у цей банк, то вони нікого не турбують. 

Формально для підтримки проблемних банків існує докапіталізація (або рефінансування), але докапіталізация у виконанні Валерії Гонтаревої  – це окрема тема. Під цим терміном, як ми знаємо, мають на увазі вкидання в банк ресурсів, необхідних для того, щоб він тримався на плаву. Мінімальний капітал для заснування банку в Україні становить 500 млн.гривень. Наявність необхідних стартових коштів –гарантія для клієнтів банку від фінансових втрат. Адже капітал банку має неприємну здатність зменшуватися через девальвацію національної валюти, через втрати від кредитів та інших факторів.

Ось тут-то – на етапі втрат – і вступає в дію Національний банк України як регулятор фінансових потоків. Його функція полягає, зокрема, і в тому, щоб відстежувати стан справ у кожному конкретному банку. Якщо ситуація безнадійна – банк слід вивести з ринку, якщо ні – банк отримує «ін'єкцію» капіталу. Все це – ази банківської системи, відомі і непосвяченим. Але найцікавіше починається тоді, коли доходить до переліку установ, яким НБУ кидає рятувальний круг. Аналізуючи список «щасливчиків», можна отримати цікаві спостереження.

 Ще на початку поточного року голова Нацбанку заявляла: «На підтримку регулятора, як кредитора останньої інстанції, можуть розраховувати тільки платоспроможні банки». І називала «Дельта Банк» (яким нині вже опікується прокуратура!) в числі останніх. Щодо цього банку Гонтарева говорила прямо: він «може претендувати на підтримку капіталу від держави». Найбільшим акціонером банку, як ми пам'ятаємо, є Микола Лагун з його 70,61% акцій.

«Дельта-банк», до речі, свого часу отримував рефінансування і від Степана Кубіва. Цій фінустанові взагалі щастить з симпатією голів НБУ. Однак зв'язки Миколи Лагуна та Валерії Гонтаревої більш давні і більш глибокі. Їхні шляхи перетиналася ще на тому етапі, коли Лагун починав свою кар'єру в «Укрсоцбанку». Проте деталі всій цій історії самі по собі не важливі. Важливо те, що у Нацбанку не повинно бути фаворитів, які претендують на особливі преференції. Тим часом все, що робить Гонтарева у сфері докапіталізації, відбувається вкрай непрозоро. Це ще раз до питання про довіру, професіоналізм і та ефективність, які забезпечують керівники банківської системи.

Безглузде рефінансування банків плюс безконтрольна емісія грошових знаків – ось ті чинники, які в тому числі призвели до падіння гривні. Нацбанк і його керівник не впоралися зі своїм головним завданням – не захистили національну валюту.

Що робити банкам в такій ситуації? Сподіватися на те, що Нацбанк і уряд таки «народять» чітку державну програму щодо банківського сектору. І що всі регуляторні обмеження будуть зняті, і що банки отримають належну допомогу від НБУ. Проте головна умова – це усунення корупційної складової. Поки голова НБУ дивитиметься на банківський сектор як на свою вотчину і полігон для випробовування того, що вона називає «реформами», справа не зрушить з місця. Банки без грошей не можуть бути банками, а гроші вкладники, що потерпають від зубожіння, помалу втрачають. Це замкнене коло, якщо його не розірвати вчасно, призведе до повного колапсу.