Як сплатити комуналку і залишитися в живих

У нашої керівної верхівки з’явилася ще одна вада. Вичавлювання з себе інформації порціонно. Йдеться не про цензуру, а про замовчування якихось важливих речей. Та й не про замовчування навіть, а так – про своєрідну мінімізацію емоційних ризиків. Приміром, загальна картина щодо того, як надалі розгортатиметься підвищення тарифів на ЖКГ, починає вимальовуватися тільки тепер. Ні, ми-то з вами прекрасно розуміли, що останнє підвищення цін буде далеко не останнім, але дуже хотілося б, аби нам відразу «оголосити весь список» майбутніх витрат. Не оголосили. Пазли починають складатися лише зараз.

  А зараз відбувається от що.   Слово бере Гонтарєва і сповіщає, що газ для населення зросте у ціні у 2,8 раза, а опалення подорожчає на 66%. Чомусь цю інформацію повідомляє не міністр ЖКГ, і не міністр соцполітики, і не міністр енергетики (а могли б, до речі, зібратися «консиліумом», та й заодно відповісти на питання журналістів), а голова Нацбанку. Нацбанк тут ось до чого. Гонтарєва пояснює, на яких умовах від МВФ надійде черговий кредит. Нова програма фінансування від Міжнародного валютного фонду, каже вона, реалізовуватиметься упродовж 4 років. Від України при цьому вимагається «відпустити» ціни на послуги ЖКГ у вільне плавання.

То чи означатиме це, що тарифи зростатимуть протягом усіх 4 років? Вочевидь, що так, хоча відповіді на це питання немає. Якою буде кінцева сума сплати? Немає відповіді. Чи супроводжуватиме здорожчання індексація доходів населення, збільшення пенсій, збільшення прожиткового мінімуму? Немає відповіді. Чи відомо бодай те, коли буде перший етап подорожчання? Здається, у квітні (тобто платіжки з новими цифрами надійдуть у травні), але й це якось чітко не проговорюється. Другий же етап підвищення тарифів стартує з жовтня-листопада – нібито так. Втім, можливе, й поквартальне підвищення цін, тобто у квітні, серпні та грудні. Чи є хоча б один чиновник, який володіє усією повнотою інформації? Відповіді немає…

  В ЗМІ порахували, що, коли відштовхуватись від двох етапів здорожчання, то з 1 листопада 2015 року плата за однокімнатну квартиру площею у 30 квадратних метрів становитиме 640 гривень, за двокімнатну площею 50 кв. м – 1139 грн., за трикімнатну у 70 «квадратів» – 1570 грн., за приватний будинок до 100 квадратних метрів – 1660 грн.   Це тільки з урахуванням нової ціни на газ та опалення, а чи зростатиме, приміром, вартість холодної та гарячої води, наразі невідомо. Гаряча, мабуть, дорожчатиме разом із газом. І це при тому, що з 1 липня 2014-го гаряча вода у Києві вже подорожчала більше ніж на 70%, а холодна – на 130%. І це при середній зарплаті працюючої особи у 3,5 тисячі та при пенсії у 1200 гривень, яку отримує переважна більшість з 14 мільйонів пенсіонерів, що проживають в Україні.

Отож, повторюся: всі знають, що комуналку знову підкине догори, але ніхто не знає, на які суми ми виходитимемо у кінцевому підсумку. Але є й інші проблеми. Зокрема, відсутність реформ – як у галузі соцполітики, так і галузі енергозбереження. Почнемо з першого. Система субсидіювання в Україні вкрай недосконала та застаріла. МВФ наполягає на провадженні адресних дотацій, але цього так і не зроблено. У результаті, як справедливо зазначають експерти, допомогу від держави отримують не ті, хто її дійсно потребує, а ті, хто більше споживає компослуг. А це, погодьмося, зовсім інші речі.

На шляху до отримання субсидій нерідко стоїть те рухоме або нерухоме майно, яке зареєстроване на члена родини. Це може бути старе авто чи хата у селі. Продаж авта чи батьківського дому за копійки не вирішить проблему з платоспроможністю власника, тож навіть якщо він відмовиться від першого й від другого, це ненадовго вирішить проблему з оплатою комунальних послуг, але, цілком вірогідно, позбавить людину останніх засобів до існування. Місцеві бюджети також не зможуть допомогти містянам із додатковими виплатами, бо їхні відрахування до державної скарбниці, як і раніше, дуже значні. Це привід поговорити про відсутність реформ також і у місцевому самоврядуванні, але про це – іншим разом.    

Повертаючись до субсидій. Єдиний прогрес у цій царині може бути пов’язаний із наміром Мінсоцполітики враховувати при начисленні дотацій «чисту» зарплату. Тобто ті кінцеві – після відмінусування податку – виплати, які отримують працівники підприємств на руки. Досі в довідках про дохід вказували «брудну» зарплату, що є, звичайно, ж абсурдом. Мінсоцполітики вже підготувало акт, який тепер мають схвалити Мінфін та Мінекономіки.   Якщо всі три відомства дійдуть консенсусу, громадянам стане хоча б на йоту, але все таки легше. Втім, у Мінсоцполітики не впевнені у тому, що підприємства… будуть виконувати розпорядження уряду та видавати довідки з зазначенням «чистої» зарплати! Це може бути додатковою проблемою, говорять чиновники та безпорадно розводять руками.

І така проблема, на жаль, – не єдина. Українців закликають економити, але як це можливо в умовах монополізації ринку послуг ЖКГ? Як це можливо в умовах відсутності альтернативних та конкурентних джерел енерго- та теплозабезпечення? Яка може бути економія для мешканця окремої квартири в умовах централізованої подачі тепла багатоквартирного будинку? Яка, врешті-решт, може бути економія, коли з ціноутворенням в країні – повна катавасія, коли тарифи встановлюють непрозоро та неконтрольовано,   і це за ніхто не відповідає та не звітує перед суспільством?

Якщо помножити все вище зазначене на мізерні зарплати та пенсії, на інфляцію, яка пустилася у галоп, на тотальне здорожчання усього, зокрема, й вартості проїзду, то єдине, з чим стикнеться влада, це з масовим саботажем сплати комунальних послуг. Саботажем не політичним, а економічним, адже у людей реально не вистачатиме коштів на найнеобхідніше. Й обираючи між обідом для дитини і сплатою газу та тепла, сто відсотків населення зроблять ставку на обід. Нині прем’єр Яценюк обіцяє виділити 12,5 мільярдів гривень на одне тільки забезпечення субсидій. Важко сказати, з якої стелі взято цю цифру і чи дійсно вона покриє потреби у дотацій після наміченого підвищення послуг ЖКГ.

Реформи не робляться методом «тику». Реформи не робляться, коли у кожного відомства своє бачення процесу, своя мотивація і свої розрахунки. Коли хтось планує поквартальне здорожчання, а хтось – здорожчання щопівроку. Коли хтось прив’язується до кредитів МВФ, а хтось керується іншими резонами. З подібною «розрухою у головах» давно пора зав’язувати, чітко визначивши для себе ціль, методи та терміни її досягнення.