Яким має бути Генплан Києва?

Секретар Київради Олексій Рєзніков оголосив днями, що новий Генеральний план розвитку Києва міськрада затвердить вже цієї осені.

Секретар Київради Олексій Рєзніков оголосив днями, що новий Генеральний план розвитку Києва міськрада затвердить вже цієї осені.

І що це буде такий План, за наявності котрого жоден керівник Києва (зокрема, й той, котрий прийде до влади років за 5-10, підкреслив Рєзніков) не зможе, не посміє, не наважиться продавати землю під незаконну забудову й тим самим ламати закладені у Плани архітектурні обриси міста.

Як не прикро, але одна ця фраза розкриває увесь непрофесіоналізм Рєзнікова. Як і наступні його слова про те, що без Плану Київ живе вже багато років. Все це повна маячня. Чому? Спробую пояснити тезово.

По-перше, План є. Мова зараз не про те, добрий він чи поганий, конструктивний чи деструктивний. Мова про те, що План є. Останній Генеральний план розвитку Києва розробляли чотири роки – з 1998-го по 2002-ий. Термін його дії добігає кінця у 2020-му. Це четвертий повоєнний План розвитку міста, й де-юре він діє і по цей час, адже жодним правовим рішенням його не було скасовано.

По-друге, ще ніколи прийняття жодного законодавчого акту (яким, по суті, і є Генеральний план) не гарантувало його виконання. Дивно, що про це нічого не відомо Рєзнікову – депутату Київради зі стажем, на очах котрого неодноразово відбувався дерибан землі – завдяки цинічній політиці «молодої команди Черновецького» та лояльних до екс-мера депутатів.

Генплан преспокійно існував і за Черновецького, а той, в свою чергу, преспокійно витирав ним ноги. Тож розруха, як сказав би професор Преображенський,  не у генпланах, вона – у головах.

Якщо ж Рєзніков бажав донести до киян думку про те, що тільки Кличко і його люди спроможні написати такі закони, які ніхто ніколи не буде порушувати, це чистої води популізм.

Через закони переступатимуть доти доти, доки градоначальники почуватимуться безкарними. Черновецький був абсолютно безкарним, тож будь-яким Генеральним планом, ухваленим за його правління, можна було відразу підтертися. Бездіяла й прокуратура, і міліція, іВерховна Рада.

МВС, склавши руки, спостерігало за кривавими побоїщами між киянами та декласованими елементами, найнятими забудовниками (поняття «тітушки) тоді ще не існувало. Прокуратура відфутболювала усі звернення та «крики душі». Парламент у 2008-му здійснив кволу спробу створити слідчу комісію, яка б перевірила діяльність Черновецького, але нічого путнього з цієї затії не вийшло.

Отож, єдина зброя у битві за Київ – не так «правильні» закони (й генплани зокрема), як правильні установки щодо їх виконання. Чесно кажучи, теперішній склад Київради викликає певні сумніви щодо стовідсоткової готовності дотримуватися духа й букви законів. Адже він значною мірою включає у себе безпосередніх представників будівельного бізнесу, а також персон, які ще раніше були помічені у лобізмі інтересів забудовників.

Але є ще й третій момент, котрий бентежить мене в «анонсі» від Рєзнікова. Це – терміни. Невже він й справді сподівається створити якісний Генеральний план лише за три місяці? Якщо ні, то навіщо обманювати громаду? Якщо так, то ми скоро станемо свідками дива.  

А я тим часом хочу нагадати, що у західноєвропейських країнах Генеральний план є своєрідною конституцією міста. В Європі такими поняттями не оперують узагалі, однак певну стратегію розвитку своїх «населених пунктів», ясна річ, мають.

Відмінність від України полягає у тому, що на Заході подібні «конституції» затверджують мало чи не раз на сто років. Звісно, життя вносить у них певні корективи, але глобальними ці зміни не є.

Що ж стосується Києва, то , як я вже казав, останній П лан його розвитку приймали у 2002–му. А у 2004–му розробники цього документа отримали навіть державну премію України в галузі архітектури. Але дуже скоро т е, що заслуговувало на оплески та винагороду , виявилося чомусь непридатним для споживання.

У 2008 році Черновецький наказав розробляти новий Генплан. Відвів він на це цілих два роки (а не три місяці, як теперішня команда реформаторів).

Тоді, у 2008-му, п ричина заперечення старого плану і розробки нового полягала в необхідності ще раз перекроїти місто та звести пару–трійку хмарочосів у найменш пристосованих для цього місцях. А також у тому, щоб відмити кошти на даному проекті.

Що власне, й сталося: гроші, виділені для написання Генплану, благополучно «освоїли», але нового докумену так і не породили. Єдине, чого досягли люди Черновецького, це сварка з фахівцями «Київгенплану». Останні кинулися захищати своє дітище – «толмуд» у 19 томах, б’ючи на сполох через незаконну забудову, котра відбувалася зовсім не там, де це було передбачено Генеральним планом.

У підсумку « Київгенплан» від розробки містобудівної документації відсторонили. Отці ж міста задумали розробку нового генплану, вже до 2025 року. Її довірили новоспеченій структурі з подібною назвою — комунальній організації «Київгенплан» на чолі з колишнім в.о. головного архітектора Києва Сергієм Броневицьким.

Поінформовані джерела запевняли: ця структура не має достатньої кількості кваліфікованих фахівців, вона є лише фіговим листком, покликаним прикрити найбільш «інтимні місця» команди Черновецького.

На щастя, «космічний» мер не встиг реалізувати свою ідею щодо Генплану. Після нього естафету перейняв призначений Янковичем очільник КМДА Олександр Попов.

Той навіть проголосив про намір провести місцевий референдум з приводу Генерального плану. Ідея ця надзвичайно заімпонувала «регіоналам». І у травні 2010 року прем’єр­ Азаров визначив перегляд Генерального плану в числі невідкладних заходів.

Заохочений на найвищому рівні, Попов заповзявся проводити ще й «громадські слухання» з приводу Генлану, хоча організація «Збережи старий Київ» прямо звинуватила тодішню владу у фальсифікації результатів таких слухань. На щастя, минула й ера Попова, але що затіває нинішнє керівництво міста, зрозуміло не цілком.

Для того, щоб бодай приблизно уявити собі той кінцевий продукт, що вийде з-під пера розробників Генплану, хотілося б знати наступне:

1.Якій установі було доручено його розробляти? 2.На якій законодавчій базі? 3.Які при цьому визначені пріоритети? 4.Який встановлено дедлайн? 5.Хто персонально нестиме відповідальність за зміст Генплану? 6.Який кошторис проекту та звідки на нього виділені кошти? 7.Як буде співвідноситися новий Генеральний план із вже існуючим?

Доки я (та й уся громада) не матиме відповідей на ці питання, мене не відпускатиме підозра, що інтереси містян вкотре віддано на поталу забудовникам. І що баланс підбито не на користь пересічного киянина.