Тези "сміттєвої" еволюції в Україні

Драйверами економічного розвитку в сучасному світі є не тільки інвестиції та енергоресурси. Це також здатність до глобальної утилізації відходів. Існує пряма залежність між рівнем розвитку країни і глибиною переробки там ТПВ. Чим багатша економіка, тим більш усвідомленою є утилізація

Обсяг світового ринку поводження з відходами перевищує $1,1 трлн і зростає на 7-10% в рік. В Японії частка переробки відходів з отриманням корисних продуктів близька до 100%. Символом її безвідходної філософії став штучний острів Одайба в Токійській затоці: з парками, заводами, аеропортом і житловим комплексом, створений з пресованого сміття.

У Швеції утилізують 99% побутових відходів. Пластмаса ж, папір, харчові відходи йдуть на переробку або виробництво біогазу. У столиці Норвегії міська влада організувала безкоштовну роздачу різнокольорових сміттєвих пакетів для пластику та харчових відходів. В результаті за короткий час частка переробки харчових відходів в місті збільшилася на 40%.

А сміттєспалювальний завод "Copen Hill" в центрі Копенгагена, крім профільної діяльності, є інноваційним спортивною спорудою, з біговою доріжкою, найвищою в Данії стіною для альпіністів і гірськолижним спуском.

Все це - індикатори екологічного мислення, яке є трендом розвитку сучасного суспільства. Наше завдання - виявити їх в Україні. Найбільш повчальним для нас є польський приклад. За три-чотири роки там пройшли шлях, який ще належить освоїти нам. Поляки вже заробляють гроші на смітті, яке раніше створювало їм проблеми і вимагало величезних витрат на складування.

У процесі інтеграції в ЄС Польща зобов'язалася закрити частину полігонів, а ті, що залишилися - модернізувала системами газовідведення і моніторингу. Сьогодні з тисячі звалищ там залишилася половина, що відповідає європейським екологічним стандартам.

Держава повністю делегувала органам самоврядування процеси управління відходами. Там зробили ставку на закритий цикл використання сміття, коли переробляється все, крім того, що використовувати повторно неможливо. До 2020-го в Польщі розраховують досягти рівня переробки 50%.

Щоб стимулювати будівництво переробних ліній, наші польські сусіди підвищили ціну складування відходів, відбивши у операторів бажання вивозити несортоване сміття на полігони. Але головним ключем до успіху стало широке впровадження сортування сміття в домашніх господарствах. Він став товаром, а це є важливим європейським принципом в політиці поводження з відходами.

В Україні ситуація зі сміттям складніша. Крім шести тисяч законних звалищ, в країні налічується понад 35 тисяч нелегальних. У рік туди вивозять до 11 млн тонн відходів. Загальна площа звалищ складає майже 5% території країни. В Україні існує єдиний сміттєспалювальний завод - київське підприємство "Енергія". В цілому ми переробляємо лише близько 3% побутового сміття. Решту вивозимо за межі населених пунктів і зберігаємо десятиліттями.

Показово, що Національна стратегія поводження з відходами, прийнята КМУ, передбачає забезпечити в короткостроковій перспективі збір сухих відходів до рівня 50%. А з 2018 року вже діє Закон про роздільний збір сміття, який зобов'язав українців сортувати сміття.

 Однак через низку причин ці закони не працюють. По-перше, українське суспільство не привчене сортувати сміття. По-друге, відсутні механізми контролю за тими, хто принципово не збирається відокремлювати "сухі" відходи від "мокрих". По-третє, багато керуючих компаній не поспішають встановлювати в багатоповерхових будинках окремі контейнери для пластику, паперу і металу.

Процес рушить з місця, коли екологічне мислення стане однаково актуальним для влади, громадян, громадських інститутів, бізнесу. У питанні управлінні відходами важлива відповідальність всіх сторін.

Так, українці повинні відповідати за домашнє сортування сміття і доставку його в точки збору. Муніципалітети забезпечують збір відходів і промислову логістику на території громади. Йдеться про продукти життєдіяльності городян, підприємств, ресторанів, магазинів, офісів. Пошук інвестицій для створення необхідних потужностей переробки - також частина муніципальної відповідальності.

Завдання громадських інститутів - просувати в громадах екологічне мислення. Простий приклад вдалого еко-проекту - публічна кампанія, яка пропонує альтернативу одноразовим стаканчикам в місцевих кав'ярнях.

Підраховано, що надання дисконту на формат "кава в свою чашку" цікаве кожному п'ятому покупцеві. А це - мінус 3 тисячі викинутих в урни одноразових стаканів з однієї точки щомісяця. У Києві, Львові, Черкасах таку ініціативу підтримали десятки кав'ярень. Сподіваюся, мій рідний Краматорськ також підключиться до цієї ініціативи....

Бізнес потрібно залучати до процесів утилізації упаковки і товарів з вичерпаним терміном експлуатації, в тому числі шин, батарейок, фармацевтичної продукції. Адже це стимул розробляти продукти, які легше переробляти, що містять менше шкідливих речовин.

 Важливий елемент - впровадження механізмів державно-приватного партнерства. Для невеликих громад є актуальним міжмуніципальне співробітництво. Наприклад, в Латвії силами місцевого самоврядування створюються заводи, у яких - до 30 співвласників.

Налагодити європейську систему управління відходами в Україні реально. Нам складно очікувати значної фінансової підтримки від ЄС, яку отримали поляки. І навряд чи на київському заводі "Енергія" ми відкриємо лижну трасу, як в Копенгагені. Але, синергія зусиль, врешті-решт, навчить нас конвертувати завали сміття в гігакалорії, мегавати, тонни металу, пластику та інших відновлених ресурсів.