Соціалізм чи капіталізм, або чому нам треба більше говорити про ідеї

Місцеві вибори вже цієї неділі і нарешті вся ця передвиборча маркетингова атака закінчиться. Українські міста перетворились більше на якусь виставку плакатів і бігбордів з купою лиць, кожне з яких хоче себе продати. Що цікаво, саме себе, або свою партію, а не свою ідеологію. У той час, як у Франції чи, наприклад в США, можна відносно чітко - з похибками спровокованими перебудовою політики як такої - подивитись хто "лівий", а хто "правий", то в нас всі політичні партії змішались в одне і вийшов такий собі ідеологічний гуляш. В Україні переважає ситуативна ідеологічність, або повна її відсутність. Треба оцінювати конкретні речі.

Наприклад, податок на домашніх тварин або податок на пасажирів літаків (прийнятий раніше цього року), або будь-які інші навантаження на платників податків - яких в нас і так дуже багато - йдуть в розріз з ідеологією вільного ринку. Звичайно, активна фіскальна діяльність держави не є новелою і вона поширена на Заході. Вона обгрунтовується гарантією загального добробуту і там це називають терміном "соціальна демократія", але по факту це все завуальований соціалізм, адже людей фактично позбавляють права розпоряджатись своїм життям. Але більшості це подобається. Так було споконвіку, але нічого безплатного нема. Люди масово хочуть, щоб держава вирішувала за них все і всі сервіси були або безплатні або максимально дешеві. Водночас люди не хочуть платити високі податки. Або ми зменшуємо податки і даємо людям більше свободи вирішувати як розпоряджатись своїми грошима і свободами, або ми стаємо великою соціалістичною нянькою. Як показує історія, перший варіант більш справедливий і ефективний.

Комунізм, або соціалізм як його нижча і більш здійсненна версія, став персоніфікованим Едемським садом, ідеалістичною мрією про вільність, рівність і братерство. У сучасній європейській історії соціалізм, яким ми його знаємо сьогодні, розпочався як обурена реакція на постійно зростаючий розрив достатку між багатими та бідними. Повна відсутність економічної свободи у вигляді надмірного оподаткування та безвідповідальних державних витрат лежала в основі французької революції. Потім ця ж історія розігралася в Росії і призвела до створення СРСР. Суспільний порядок, що призвів до цих та багатьох подібних повстань, був вкрай несправедливим, але вирішенням були вільні ринки, верховенство права та мир, а не соціалізм, "братерство" та тиранія.

Цей урок історії є особливо важливим і, як правило, його ігнорують. Вільні ринки і, зокрема вільна торгівля, були ключовими для зменшення бідності у всьому світі. Право вибору, яке походить від економічної свободи, призвело до розширення можливостей  реалізації особистості в різних інших сферах життя. Солодкі соціалістичні обіцянки щодо справедливості та рівності мають результатом один вид споживчих товарів на полицях, довгі черги, одну стрижку для всіх (як в Північній Кореї), одну шкільну форму та надзвичайно низький рівень інновацій. Натомість капіталізм гарантує великий вибір, індивідуальність та підприємливість. І все ж вільні ринки дедалі частіше звинувачують у всіх пороках у світі: різниці між бідними та багатими, гендерній нерівності та навіть у зміні клімату.

Було б помилкою стверджувати, що концепція вільного ринку є ідеальним рішенням усіх проблем у світі, але так само як з демократією це найкраще, що ми маємо. Якщо ринкову економіку моментами не стримувати і не звіряти мотивації, капіталізм справді може стати жорстокою гонкою, в якій перемагають ті, хто отримав найбільше статків - іноді не законними способами. Однак, у поєднанні з прозорими та некорумпованими інституціями та верховенством права капіталізм є не лише найбільш справедливим рішенням, заснованим на гідності та праві вибору, а також найбільш бажаним.

Давайте уявимо, як у знаменитому експерименті Роулза, що ми нічого не знаємо про свою індивідуальну ідентичність, що означає, що ми не знаємо, якої ми статі, сексуальної орієнтації, який наш колір шкіри, багаті ми чи бідні. Щоб експеримент спрацював, ми повинні уявити, що всі інші люди на планеті перебувають у цьому положенні, і разом ми повинні погодити новий соціальний контракт. Яким би ми хотіли, щоб це було?

Незалежно від того, ким ми виявилися, ми всі опинимося споживачами і хотіли б насолоджуватися свободою вибору з найширшого спектру продуктів. Ми вважаємо за краще, щоб вони були дешевими - тому податки мають бути низькими - і ми хотіли б отримати всю інформацію про ці товари, і, звичайно, більше інновацій. Розглядаючи своє становище у світі під "завісою незнання", ми, ймовірно, також замислюємось над своїм способом життя. Чи хотіли б ми всі погодитися на стан речей, коли нам кажуть, що споживати, або коли хтось втручається у наш добровільний обмін з іншими людьми? Швидше за все, ні, якщо ми не думаємо про це з позиції урядового бюрократа, який, можливо, керується благородними мотивами, але все ж хоче контролювати наше життя. Більшість людей, які стоять за "завісою незнання", все одно не погодились би на це.

У цьому експерименті я зосереджуюсь на нас як на споживачах, оскільки це одна з ключових речей, яку соціалізм у прагненні справедливості нівелює. Якщо ми дивимось на світ через "завісу незнання", ми хотіли б мати можливість приймати рішення для себе, ми хотіли б координуватись між собою за допомогою цінових механізмів, а не мати все, що планується централізовано. Уряд - штучне творіння, завдання якого - виконати соціальний контракт, а отже, захистити наші права, зокрема право на життя та майнові права. Однак насправді відбувається те, що уряди часто силою відбирають у нас бажаний соціальний договір на користь меншої кількості ринків, меншої економічної свободи та меншого вибору споживачів.

Справедливість не означає рівність результатів, це рівність можливостей або свобода вибору. Тільки вільні ринки в поєднанні з верховенством права можуть їх захистити. Всі ці питання дуже важливі оскільки є фундаментальними, і перше ніж спорити у Верховній Раді і на місцях про окремі інціативи, нам треба більше заохочувати саме ідеологічні дискусії.