Тренд на локальне. Майбутнє благодійності за місцевими фондами?

Глобалізація пережила свій пік, і зараз ми спостерігаємо небувалу активність навколо локальних бізнесів, виробників чи ініціатив. Чи торкнувся цей тренд благодійності?

Всі ми так чи інакше чули про глобалізацію та відчували її вплив на собі. Якщо коротко: інтернет, подорожі та доступність закордонних товарів — це все результат глобалізації. Поруч з усіма позитивними моментами, є багато дискусій про шкоду цього феномену для країн, які розвиваються.  

І саме зараз ми спостерігаємо тенденцію на небувалу підтримку локальних продуктів та послуг, як в Україні, так і в світі. Достатньо згадати успіх проєкту Всі.Свої. Люди готові платити більше, щоб підтримати місцевих виробників. Це не лише власні спостереження, це одна з ключових тез, про яку пишуть у звіті «Trends Report 2022» від Trend Hunter, найбільшої в світі платформи з дослідження трендів. У презентації неодноразово зазначають про стимулювання фермерського господарства завдяки технологіям, залучення місцевого населення до спільного вирішення проблем та побудови спільнот. 

Яке це має відношення до благодійності і України? 

Цього року, протягом Philea Forum, найбільшого форуму з філантропії в Європі, думка про підтримку локальних ініціатив та організацій з’являлася неодноразово протягом всієї конференції. 

Наведемо приклад: будь-яка міжнародна підтримка надається через агентів на місцях, якими зазвичай є великі потужні організації зі своєю структурою, розумінням процесів та роками досвіду діяльності. В той же час локальні організації залишаються без належної уваги з боку донорів, тому що про них ніхто і не знає.  

«Але ж великі масштабні організації активно працюють та ведуть свою діяльність», – скажете ви і будете праві. На мою думку, справа йде не про переключення уваги на локальні ініціативи та ігнорування потужних гравців, а швидше про розподіл уваги та видів підтримки на різних рівнях. 

Нещодавно вийшов звіт від Humanitarian outcomes, в якому описано, яким чином розподіляли кошти, направлені на гуманітарну допомогу Україні. 70% всіх коштів акумулювали агенції ООН, ще 10% - Міжнародний комітет Червоного хреста, решту охопили великі міжнародні та національні організації, і лише 0,003% напряму зібрали локальні фонди та ініціативи.  

Можна зробити багато висновків на основі цього звіту, але точно ясно одне: коли настає критична ситуація, рішення приймають швидко і передають кошти тим, кого знають. На противагу маленьким організаціям, агенції ООН, Червоний хрест, IRC — мають ім’я, довгі роки досвіду роботи з кризами та публічна видимість на міжнародній арені, що додає їм балів у копілку довіри. 

Великі організації виконують важливу роль в адвокації, зокрема, міжнародній, можуть вести перемовини з органами влади та централізовано координувати процеси, якими опікуються.  

Але чому потрібно підтримувати локальних гравців?

- Саме невеликі організації є ядром благодійного та громадського сектору. В звіті від Humanitarian outcomes зазначено, що операційно українські благодійні фонди та громадські організації займаються роботою практично в усіх куточках України, в той час як міжнародні організації зосередили свої офіси в основному на західній України. Крім того, існує нерівномірність в розподілі коштів навіть серед національних організацій.

- Підтримка та фінансування невеликих фондів дає їм можливість розвиватись. Розвиток можливий лише тоді, коли задоволені усі базові потреби і є час та ресурси думати стратегічно, планувати довгостроково. Саме тому важливо мати задоволені базові потреби: оплата співробітників, офіс, витратні матеріали і тд.

- Потреби як організацій, так і бенефіціарів постійно змінюються і для того, щоб їх правильно задовільняти, треба мати можливість оперативно реагувати. Важко оперативно реагувати, коли між фінальним отримувачем коштів і прийняттям рішення — 9 кіл бюрократичного пекла. Гнучкість донорів є однією з тенденцій, яка може позитивно вплинути на розвиток локальних НДО. Про такі очікування від грантодавців свідчать і свіжі результати дослідження про роботу благодійних фондів у часи війни. 

Отже:

Відповідь громадянського суспільства на війну є переконливим аргументом, чому варто принаймні робити кроки для підтримки локальних організацій. Ця підтримка стосується грантових конкурсів, вибору партнерів та каналів допомоги. А приділяти увагу питанню мають держава, грантодавці, міжнародна спільнота і зокрема прості люди.  

Адже саме місцеві фонди та волонтери розгорнули активну діяльність, розподіляли гуманітарну допомогу чи надавали консультаційну підтримку ВПО уже в перші дні війни, в той час як міжнародним організаціям знадобився час для реагування. З найвідоміших прикладів: благодійний фонд «Солом’янські котики», які з’явилися під час війни і вже за перші 50 днів зібрали близько 5 мільйонів гривень. Або ж волонтерське об’єднання «Зграя», які мали досвід волонтерства в 2014-2015 роках, а зараз відновили діяльність задля допомоги Україні. Прикладів дуже багато, але головна думка — волонтерські об’єднання та місцеві фонди демонструють свою ефективність та готовність допомагати. 

Громадянське суспільство взяло на себе дуже багато роботи і відповідальності. Не тому, що дуже сильно хотіло, а тому, що іншого вибору не було.  

Гнучкість та вміння чути один одного мають стати для нас пріоритетом. Варто вбачати інтереси як великих гравців, так і локальних молодих організацій для більш ефективної роботи. І дуже важливо пам’ятати: саме в співпраці та взаємоповазі ми зможемо досягти більших результатів.