Білоцерківський вантажний авікомплекс. Перспектива розвитку

. 

Після розвалу СРСР Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс не використовує в своїх цілях військова авіація, тому підприємство занепадає

Цей процес з кожним роком лише посилюється. Нині, на перший погляд, БВАК нагадує класичний чемодан без ручки – нести незручно, а кинути важко. Цим користуються ділки, які скупили (а чи законним шляхом відбулася скупка перевіряє прокуратура) землі навколо комплексу, вибудували котеджне містечко, в якому при функціонуванні аеродрому жити навряд чи хто буде, і намагаються накинути на шию підприємства «казуїстичну удавку». Тож питання по майбутньому БВАКу постає справді гамлетівське «Бути чи не бути?»

Почнемо з того, що своїми руками знищити майновий комплекс було б злочином. Доля авіабази в Узині більш ніж красномовна. Нині там постапокаліптичний пейзаж в стилі «Земля без людей». БВАК нині намагається працювати, хоча динаміка не райдужна. На жовтень місяць аеродром й авіаремонтні підприємства, які базуються на БВАКу, змогли обслужити трохи більше тридцяти літаків. В порівнянні з минулим роком – регрес. 

Керівник підприємства Сергій Кандауров стверджує, що аеродром в Гайку був би більш привабливим для клієнтів, які бажають обслуговувати літаки АН-24 та Іл-76 саме в Білій Церкві, якби на злітно-посадковій смузі було встановлено світлотехнічні пристрої для посадки літаків в темний час доби. Також необхідно встановити митний пост для оформлення прибуття літаків із-за кордону в Україну. Нині ця процедура здійснюється в аеропортах «Бориспіль» і «Жуляни». 

Але головна проблема майнового комплексу навіть не у освітленні злітної смуги. Проблема у відсутності в керівництва міста системного бачення використання БВАКу. Власне це комунальне підприємство і не виконує функцію вантажного комплексу, як то закладено в абревіатурі. Хоча плани по його реконструкції і залученню коштів розроблялися. Нині вони вже не актуальні. Потрібно шукати інші, можливо менш вартісні, але легше впроваджувані, щоб це підприємство реальної економіки запрацювало на користь міста.

Переваги запуску комплексу очевидні. Найперше – це робочі місця. Нині в аеропорту «Бориспіль» трудиться більш ніж 3000 чоловік. До цієї цифри нам далеко, але можна орієнтуватися на місто Житомир. В цьому обласному центрі проводиться реконструкція аеропорту. Здійснено пробні зліт-посадка літаків Saab 340. Роботи ініційовані авіакомпанією YanAir, яка зареєстрована в Житомирі. 

Власники авіакомпанії бачать аеропорт в якості своєї бази та розраховують на бізнесменів, власників бізнес-джетів з регіону: Вінниці, Хмельницького, Рівного. Також планується сервіс літаків Ан-24 й А-320. Планується створити до 200 робочих місць. Це при тому, що аеропорт «Житомир» 25 років фактично не експлуатувався.

Проте є сумнів, що сумнів, що в білу Церкву прийдуть лоукостери. Досвід таких туристичних місць, як Львів і Одеса це показує. Та й «Бориспіль» і «Жуляни» теж не довантажені, а з «Жулян» ще й пішов лоукост «ВіззЕйр». В той же час американська компанія «Боїнг» розглядає аеропорт «Херсон», як запасний аеродром для своєї вантажної авіації. Це показує, що інтерес до українських аеродромів все ж існує. Американців не зупиняє навіть недостатня довжина ЗПС в Херсоні. 

Альтернативи є. І майбутній Генеральний план міста теж може стати в нагоді для реанімації БВАК, бо кільцева дорога має пройти повз це підприємство, вирішивши таким чином транспортну проблему. Повноцінного спеціалізованого вантажного авіаційного комплексу в Україні не існує. Чому б Білій Церкві не запропонувати себе? Питання лише в тому, що під лежачий камінь вода не потіче. 

Пропонуючи себе, як привабливе місце для інвестицій, Біла Церква буде змушена у короткі терміни вирішувати питання по межам міста, знайти нові підходи до орендарів виробничих приміщень на БВАКу, а також із власниками вже викуплених приміщень. Мало хто знає, але нині БВАК не має змоги оформити документи на землю, на якій, власне, розташований авіакомплекс. А без цього не побудувати ні терміналів, ні логістичних центрів та й інші роботи проводити важко. 

Місту не варто сподіватися на ексцентричні методи реанімації аеродрому на кшталт зацікавленості хасидів чи військових. Першим Україна потрібна раз на рік у вересні, а інші й так себе непогано почувають в пунктах постійної дислокації. 

Варто показати, що тут готові працювати серйозно – без клановості, великих «відкатів» і ризиків. Без реальної економіки Біла Церква перетвориться на спальний район чи перевалочну базу на шляху до Києва.