Обрання Макрона і сейсмічна активність Євросоюзу

Імовірна перемога Еммануеля Макрона у другому турі президентських виборів може мати доленосні для усієї Європи наслідки. Вона суттєво посилить протиріччя між німецько-французьким ядром Євросоюзу та країнами-дисидентами.

Імовірна перемога Еммануеля Макрона у другому турі президентських виборів  може мати доленосні для усієї Європи наслідки. Вона суттєво посилить протиріччя між німецько-французьким ядром Євросоюзу та країнами-дисидентами. Так, Макрон уже встиг пообіцяти введення санкцій проти Польщі, чиє бажання вести самостійну політику дратує Брюссель і є викликом для Парижу та Берліну.

За останній рік ідеалістичний образ Євросоюзу розсипався немов картковий будинок. Цей образ ніколи не відповідав дійсності. За ним ховалося звичайнісіньке лицемірство: Євросоюз будувався за принципом “є рівні, а є рівніші”. Можливо, Макрон стане тим, хто доруйнує рештки ілюзій.

У інтерв'ю BBC Макрон різко заговорив про необхідність “реформувати” ЄС. Він навіть зазначив, що в інакшому випадку може відбутися Frexit. Отож, можемо очікувати, що коли Макрон офіційно опиниться в кріслі президента, німецько-французьке ядро Євросоюзу більш відверто заявлятиме про своє домінантне становище.

Макрон є вихованцем відомого глобаліста Жака Атталі. Цілком можливо, що він у дусі реалізму Атталі досить відверто говоритиме, що Західна Європа заслуговує на першість у той час як Центрально-Східна мусить змиритися зі статусом периферії. Проте навряд чи держави-дисиденти погодяться з таким статусом.

Поки що позиції “Фідес” в Угорщині та ПіС у Польщі залишаються міцними. А це запорука того, що глобалістським силам не вдасться легко справитися з двома найсильнішими лобістами альтернативного, не глобалістського проекту Євросоюзу. Виступаючи на пленарному засіданні Європарламенту 26 квітня, угорський прем'єр Віктор Орбан вкотре заявив, що підтримує ідею Євросоюзу, одначе наголошує на потребі його перебудови на солідарних засадах.

Таким чином, сьогодні ми можемо спостерігати в межах ЄС рух двох літосферних плит. Перша плита — Німеччина та Франція. Друга — країни Центрально-Східної Європи, передусім Угорщина та Польща. І на заході, і на сході розуміють, що нинішній формат Євросоюзу себе вичерпує. Але змінювати його хочуть по-різному. На заході — шляхом ще більшої централізації і відвертішого домінування держав-лідерів. На сході — зовсім протилежним чином.

Від такого руху літосферних плит цілком виправдано очікувати землетрусу. А землетрус — це не лише небезпека, але й можливість. Сьогодні у Європі будується Вавилонська вежа, де немає місця європейським народам. Тому європейці потребують такого землетрусу, який зруйнує цю страхітливу споруду, розчистивши місце для більш органічного проекту.