Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Значна частина європейських націоналістів повоєнного часу дотримувалася антиамериканських поглядів, а один зі стовпів правої думки, Юліус Евола, переконливо показував паралелі між “американізмом” і більшовизмом. Евола, зрештою, лише загострив і раціоналізував те несприйняття Америки, яке тривалий час характеризувало європейців аристократичного типажу. Книжка Кнута Гамсуна “Про духовне життя сучасної Америки” (1889) добре показує цю антипатію (як і те, що американцям було на неї начхати).
Щоправда, багатьох європейців приваблював американський динамізм. Змальований Шпенглером фаустівський дух по-особливому виражався у нащадках європейських колоністів, що підкорили цілий континент. Навіть Дмитро Донцов не утримався і написав есе “Дух американізму” (1929). Приятель Донцова, поет-вісниківець Євген Маланюк мислив прохолодніше, розуміючи, що “в добу суспільного дрібніння” “Фауст давно на біржі гра”. Виродження фаустівства у гендлярство він ще краще збагнув, безпосередньо живучи у США. Там же він добре усвідомив роль США та комуністичної Росії як лещат, у які була затиснена Європа. “Рузвельт і Ко зробили з СССР і США сполучені посудини, і вони себе вже взаємно “догнали”, а в де чому й переганяли. Але — передовсім — вони топили Європу” — запише якось Маланюк у нотатнику.
Обрання Трампа важливе тим, що може змінити роль Америки у європейській долі.
Цей момент з особливою виразністю підкреслює хорватсько-американський філософ Томіслав Суніч. Свою статтю “Дональд Трамп і Американська Контрреволюція, рік 2016” він недаремно починає зі згадки про ґетівських Фауста і Мефістофеля. Історія цих двох персонажів сповнена діалектичної напруженості. Мефістофель, як відомо, є “частиною тієї сили, що завжди жадає зла, але творить добро”. Фауст, попри всі свої падіння, був урятований. Америка, що виступала головним мотором глобалізації і встановлення світової гегемонії лібералізму, поклала початок їхнього подолання, її значення для Європи змінилося, і в цьому, на думку Суніча, полягає “вища іронія історії”.
США народилися як втілення ідей класичного лібералізму. Американці — це народ без аристократичного коріння і згадки про Середні віки. Американська нація виникла з бунту проти монархічної влади. Для європейців колискою є Середньовіччя, для американців — Війна за незалежність. Те, що руйнувало європейські народи, для американців було запорукою сили і здоров'я.
Перша серйозна перемога лібералізму на Європейському континенті — це якобінський режим у Франції. Тобто лібералізм одразу розкрився європейцям у формі жорсткої диктатури, контролю держави-бюрократичного апарату над суспільством. Впавши на американський ґрунт, ідеї лібералізму принесли відмінні плоди. Тенденції до посилення федеральної влади спостерігалися від самого початку існування США. Проте їм протистояла недовіра до федерального уряду і високий рівень самоврядності.
У Франції лібералізм обернувся в антирелігійний терор і намагався за всяку ціну витіснити релігію з публічної сфери. У США ситуація була інакша. Батьки-засновники забезпечили релігії роль невід'ємної складової американської ідентичності. Навіть Барак Обама, попри всю свою руйнівну політику, був змушений періодично апелювати до релігійного чинника.
Лібералізм Батьків-засновників уже містив насіння і майбутнього ліво-ліберального екстремізму, і прагнень перетворити світ на глобальний супермаркет чи фондову біржу. Але це було всього лиш насіння. Аби дати рясні плоди, йому знадобилося аж два століття. Озираючись назад, порядний американець не побачить цього насіння, а побачить те найкраще, що було в американській історії.
Стара добра Америка не така стара і не така добра як європейський образ “золотої доби”. Тим не менше, ця Америка існувала. Під час останніх виборів згадка про неї підняла повстання проти того, у що вона виродилася.
Після обрання Трампа нинішня Європа перетворюється на осиротілий бастіон глобальної імперії лібералізму, біля витоків якої стояли США. Прощальний візит Обами до Німеччини у середині листопада минулого року — надзвичайно глибока сцена передачі естафети. Європа продовжує залишатися американізованою, а от трампівська Америка обирає зовсім інший шлях. Трампу, якщо він не змінить свого курсу, американізована Європа непотрібна. Йому потрібна Європа-партнер, а не придаток до глобальної імперії, котра викачує сили з його власної країни.
Європейська місія Трампа — позбавити американізовану Європу легітимності. Країна, що була локомотивом глобальної експансії лібералізму, радикально змінює вектор розвитку. На цьому тлі розмови мейнстрімних європейських політиків виглядають кумедним анахронізмом. Сьогодні згадки про “цінності ліберальної демократії” — це щось подібне до того, якби відразу після падіння СРСР у країнах колишнього соцтабору з пафосом цитували дев'ятитомник Леоніда Брєжнєва “Ленінським курсом”. Єдина суттєва відмінність — “соцтабір” пережив “СРСР”.
Можна дискутувати про те, наскільки глибоких змін вдасться досягнути Трампу у США. Під питанням залишається його готовність “іти до кінця” тим шляхом, який був накреслений під час виборчої кампанії. Важливе інше — сам факт потрясіння. Тому важко не погодитися з Сунічем, який пише про Трампа: “Його раптова поява на американській політичній сцені є передвісником гігантських змін у світі, які, навіть якщо він вирішить змінити вектор, є невідворотними”.
Інакше кажучи, Трамп виконав свою місію уже самою своєю появою. Для тих сил, які дійсно шукають укоріненості у європейському ґрунті, це величезний шанс. Бо, не маючи підтримки з боку “СРСР”, “соцтабір” стає дуже слабким. Варто згадати про стару добру Європу. Механічне повернення до неї неможливе — час не можна “відмотати”. А от іти вперед, користуючись колосальними шансами, просто необхідно. Чи не вперше в історії здійснений Америкою зигзаг виявляється комплементарним справжнім європейським інтересам. Не скористатися цим — злочин.
20.01.2017 18:59
Трампівська Америка й американізована Європа
Після обрання Трампа нинішня Європа перетворюється на осиротілий бастіон глобальної імперії лібералізму, біля витоків якої стояли США. Прощальний візит Обами до Німеччини у середині листопада минулого року — надзвичайно глибока сцена передачі естафети. Євр
Трампа інавгуровано. Людина-скандал, людина-несподіванка, людина-виклик стала господарем Білого Дому.Значна частина європейських націоналістів повоєнного часу дотримувалася антиамериканських поглядів, а один зі стовпів правої думки, Юліус Евола, переконливо показував паралелі між “американізмом” і більшовизмом. Евола, зрештою, лише загострив і раціоналізував те несприйняття Америки, яке тривалий час характеризувало європейців аристократичного типажу. Книжка Кнута Гамсуна “Про духовне життя сучасної Америки” (1889) добре показує цю антипатію (як і те, що американцям було на неї начхати).
Щоправда, багатьох європейців приваблював американський динамізм. Змальований Шпенглером фаустівський дух по-особливому виражався у нащадках європейських колоністів, що підкорили цілий континент. Навіть Дмитро Донцов не утримався і написав есе “Дух американізму” (1929). Приятель Донцова, поет-вісниківець Євген Маланюк мислив прохолодніше, розуміючи, що “в добу суспільного дрібніння” “Фауст давно на біржі гра”. Виродження фаустівства у гендлярство він ще краще збагнув, безпосередньо живучи у США. Там же він добре усвідомив роль США та комуністичної Росії як лещат, у які була затиснена Європа. “Рузвельт і Ко зробили з СССР і США сполучені посудини, і вони себе вже взаємно “догнали”, а в де чому й переганяли. Але — передовсім — вони топили Європу” — запише якось Маланюк у нотатнику.
Обрання Трампа важливе тим, що може змінити роль Америки у європейській долі.
Цей момент з особливою виразністю підкреслює хорватсько-американський філософ Томіслав Суніч. Свою статтю “Дональд Трамп і Американська Контрреволюція, рік 2016” він недаремно починає зі згадки про ґетівських Фауста і Мефістофеля. Історія цих двох персонажів сповнена діалектичної напруженості. Мефістофель, як відомо, є “частиною тієї сили, що завжди жадає зла, але творить добро”. Фауст, попри всі свої падіння, був урятований. Америка, що виступала головним мотором глобалізації і встановлення світової гегемонії лібералізму, поклала початок їхнього подолання, її значення для Європи змінилося, і в цьому, на думку Суніча, полягає “вища іронія історії”.
США народилися як втілення ідей класичного лібералізму. Американці — це народ без аристократичного коріння і згадки про Середні віки. Американська нація виникла з бунту проти монархічної влади. Для європейців колискою є Середньовіччя, для американців — Війна за незалежність. Те, що руйнувало європейські народи, для американців було запорукою сили і здоров'я.
Перша серйозна перемога лібералізму на Європейському континенті — це якобінський режим у Франції. Тобто лібералізм одразу розкрився європейцям у формі жорсткої диктатури, контролю держави-бюрократичного апарату над суспільством. Впавши на американський ґрунт, ідеї лібералізму принесли відмінні плоди. Тенденції до посилення федеральної влади спостерігалися від самого початку існування США. Проте їм протистояла недовіра до федерального уряду і високий рівень самоврядності.
У Франції лібералізм обернувся в антирелігійний терор і намагався за всяку ціну витіснити релігію з публічної сфери. У США ситуація була інакша. Батьки-засновники забезпечили релігії роль невід'ємної складової американської ідентичності. Навіть Барак Обама, попри всю свою руйнівну політику, був змушений періодично апелювати до релігійного чинника.
Лібералізм Батьків-засновників уже містив насіння і майбутнього ліво-ліберального екстремізму, і прагнень перетворити світ на глобальний супермаркет чи фондову біржу. Але це було всього лиш насіння. Аби дати рясні плоди, йому знадобилося аж два століття. Озираючись назад, порядний американець не побачить цього насіння, а побачить те найкраще, що було в американській історії.
Стара добра Америка не така стара і не така добра як європейський образ “золотої доби”. Тим не менше, ця Америка існувала. Під час останніх виборів згадка про неї підняла повстання проти того, у що вона виродилася.
Після обрання Трампа нинішня Європа перетворюється на осиротілий бастіон глобальної імперії лібералізму, біля витоків якої стояли США. Прощальний візит Обами до Німеччини у середині листопада минулого року — надзвичайно глибока сцена передачі естафети. Європа продовжує залишатися американізованою, а от трампівська Америка обирає зовсім інший шлях. Трампу, якщо він не змінить свого курсу, американізована Європа непотрібна. Йому потрібна Європа-партнер, а не придаток до глобальної імперії, котра викачує сили з його власної країни.
Європейська місія Трампа — позбавити американізовану Європу легітимності. Країна, що була локомотивом глобальної експансії лібералізму, радикально змінює вектор розвитку. На цьому тлі розмови мейнстрімних європейських політиків виглядають кумедним анахронізмом. Сьогодні згадки про “цінності ліберальної демократії” — це щось подібне до того, якби відразу після падіння СРСР у країнах колишнього соцтабору з пафосом цитували дев'ятитомник Леоніда Брєжнєва “Ленінським курсом”. Єдина суттєва відмінність — “соцтабір” пережив “СРСР”.
Можна дискутувати про те, наскільки глибоких змін вдасться досягнути Трампу у США. Під питанням залишається його готовність “іти до кінця” тим шляхом, який був накреслений під час виборчої кампанії. Важливе інше — сам факт потрясіння. Тому важко не погодитися з Сунічем, який пише про Трампа: “Його раптова поява на американській політичній сцені є передвісником гігантських змін у світі, які, навіть якщо він вирішить змінити вектор, є невідворотними”.
Інакше кажучи, Трамп виконав свою місію уже самою своєю появою. Для тих сил, які дійсно шукають укоріненості у європейському ґрунті, це величезний шанс. Бо, не маючи підтримки з боку “СРСР”, “соцтабір” стає дуже слабким. Варто згадати про стару добру Європу. Механічне повернення до неї неможливе — час не можна “відмотати”. А от іти вперед, користуючись колосальними шансами, просто необхідно. Чи не вперше в історії здійснений Америкою зигзаг виявляється комплементарним справжнім європейським інтересам. Не скористатися цим — злочин.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін вчора о 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов вчора о 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда вчора о 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак вчора о 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова вчора о 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак вчора о 11:17
- Ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню Євген Морозов вчора о 10:35
- Репарації після Другої світової, як передбачення майбутнього: компенсації постраждалим Дмитро Зенкін вчора о 00:50
- Що робити під час обшуку? Сергій Моргун 19.11.2024 19:14
- Як реагувати на вимоги поліції та ТЦК: поради адвоката Павло Васильєв 19.11.2024 17:55
- Як зниження міжнародної підтримки впливає на гуманітарне розмінування в Україні Дмитро Салімонов 19.11.2024 14:12
- Українські діти війни: більше 10 років російської агресії, 1000 днів незламності Юрій Гусєв 19.11.2024 12:16
- Розподіл статутного капіталу при розлученні: судова та міжнародна практика Світлана Приймак 19.11.2024 12:00
Топ за тиждень
Популярне
-
Головний прапор країни приспустили: яка причина
Життя 59790
-
Віктор Ющенко та партнери відчужили право на видобуток газу на Полтавщині
Бізнес 42994
-
Ми втрачаємо покоління інженерів і програмістів. Як математика впливає на майбутнє України
10374
-
Британія утилізує п'ять військових кораблів, десятки гелікоптерів і дронів задля економії
Бізнес 8935
-
За вітраж Тіффані троє учасників торгів змагалися 6 хвилин – його продали за $12,48 млн: фото
Життя 8641
Контакти
E-mail: [email protected]