Лідер польської партії “Право і справедливість” Ярослав Качинський знову заговорив про необхідність європейської “контрреволюції”. “Контрреволюційні” гасла уже озвучувалися ним та угорським прем'єром Віктором Орбаном під час цьогорічного економічного фору
Лідер польської партії “Право і справедливість” Ярослав Качинський знову заговорив про необхідність європейської “контрреволюції”. “Контрреволюційні” гасла уже озвучувалися ним та угорським прем'єром Віктором Орбаном під час цьогорічного економічного форуму у Криниці-Здруй. Цього разу Качинський заговорив про “контрреволюцію”, спілкуючись із європейськими журналістами.
Про яку саме “контрреволюцію” ідеться Орбану та Качинському? Із озвучених ними тез можна зрозуміти, що під цим гаслом передусім мається на увазі відмова від євросоюзівського централізму і повернення до проекту “Європи націй”. Виступаючи у Криниці, Орбан розкритикував “нову генерацію європейських політиків, які намагаються розширити повноваження євроструктур, жертвуючи національними інтересами країн-членів ЄС”. Також під “контрреволюцією” варто розуміти і консервативний морально-релігійний поворот. Орбан поставив національну проблематику і релігію в один ряд: “Ми повинні сказати, що національні цінності, релігія є важливими, вони повинні захищатися і плекатися, це повинно бути прописаним у європейських документах”.
Чому угорський та польський політики заговорили саме про контрреволюцію, а не революцію? Відповідаючи на це питання, не буде зайвим озвучити декілька зауважень щодо значення понять “революція” і “контрреволюція” в історії політичної думки.
Протягом певного часу поняття “революція” було міцно закріпленим за радикальними змінами, здійсненими силами лівого спрямування. Яскраві приклади — революція у Франції кін. XVIII ст. та більшовицька революція у Росії. Відповідно, більш-менш послідовні представники політичної правиці зачисляли себе до контрреволюціонерів, вкладаючи у поняття революції виключно негативний сенс. Але поступово політична топографія була перезавантажена, і поняття “революція” стало вважатися прийнятним і для сил правого спрямування. Італійський філософ Юліус Евола, говорячи про прийнятність поняття революції для правих, робить наголос на етимології: походячи від латинського “revolvere”, поняття “революція” може означати виключно радикальний поворот назад, до вихідної точки. Тобто справжня революція може бути виключно консервативною або ж традиціоналістичною. Вітчизняна дослідниця правої політичної філософії Олена Семеняка влучно зауважує, що в системі координат, запропонованій Еволою, поняття консервативної революції перетворюється з оксюморону на тавтологію.
Можна сказати, що зрозуміле у традиціоналістичному сенсі поняття революції є глибшим і більш амбітним, аніж поняття “контрреволюція”. Контрреволюція спрямована на подолання того, що досягла лівацька революція (або ж попередження цього). Натомість революція у традиціоналістичному сенсі ставить собі за мету повноцінне повернення до первісної норми.
Для того, про що говорять Орбан та Качинський, більше пасує поняття “контрреволюція”, аніж “консервативна революція”. Цілі, на досягнення яких зорієнтовані помірковані праві сили Угорщини та Польщі, дуже важливі, але це швидше проект невідкладної медичної допомоги, а не повноцінного оздоровлення. До такого оздоровлення Європі поки що дуже далеко.
Водночас не можемо заперечити того, що термінологія Орбана і Качинського є революційною у повсякденному сенсі цього слова. Говорячи про “контрреволюцію”, ці політики чітко означили кілька важливих речей. Заклик до контрреволюції передбачає констатацію того факту, що перемогла небажана революція. Така революція справді перемогла. Сьогодні Європа пожинає гіркі плоди 1968 року. Ідеї, що тоді панували, остаточно визріли у нав'язливі догми мультикультуралізму, гендерної ідеології, фемінізму, культу “політкоректності”. Централізація Євросоюзу є і плодом, і інструментом впровадження цих догм. Говорячи про “контрреволюцію”, Орбан і Качинський говорять, що потрібно подолати наслідки згубної для європейських народів “революції”.
Заслуга Орбана і Качинського подвійна. По-перше, як було сказано у попередньому абзаці, вони чітко артикулювали важливі загальноєвропейські проблеми і наголосили на необхідності їхнього вирішення (причому зробили це на високому концептуальному рівні). По-друге, апелюючи до поняття контрреволюції, вони реактуалізували важливий концепт, що належить до історії європейської правої думки.
Передбачення наслідків практичних кроків Угорщини та Польщі поки що можемо винести за дужки. Бо наразі варто підкреслити інше — Орбан і Качинський зробили важливий прорив у царині політичної термінології, а відомо, що практичні політичні зміни дуже часто слідують за змінами у дискурсі.
