Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
21.08.2016 15:36

Націоналізм без ресентименту

Філософ, публіцист

18 серпня відбулася скромна за масштабами, але дуже важлива за символічним значенням акція. Українські і польські націоналісти взаємно вшанували пам'ять жертв міжетнічного протистояння часів Другої світової.

18 серпня відбулася скромна за масштабами, але дуже важлива за символічним значенням акція. Українські і польські націоналісти взаємно вшанували пам'ять жертв міжетнічного протистояння часів Другої світової. Представники Цивільного корпусу “Азов” поклали квіти до меморіалу полякам села Павлівка, що на Волині, котрі загинули в 1943 році. Поляки провели аналогічну акцію, вшанувавши пам'ять українців села Пискоровичі (Підкарпатське воєводство, Польща), що загинули в 1945 році.

Таким чином націоналісти України та Польщі показали, що готові не зациклюватися на болючих сторінках минулого, аби спільно будувати майбутнє. І українці, і поляки мають своїх героїв та жертв. Але нерозумно в ім'я минулого жертвувати інтересами майбутнього.

Українсько-польське протистояння 40-х років було трагедією у глибшому сенсі. Бо його майже неможливо було уникнути. За таких умов найкраще не зациклюватися на безкінечному з'ясуванні, хто був “більш винним”, а, взаємно попросивши вибачення, перегорнути сторінку і спільно працювати задля блага власних народів і всієї Європи.

Тривалий час націоналісти обох країн стояли осторонь українсько-польського діалогу, і це було їхньою стратегічною помилкою. Реалії сьогодення свідчать про те, що цю помилку потрібно якомога швидше виправити. Якраз націоналісти, відкинувши цілком дискредитований історією крайній національний партикуляризм і егоїзм, мають запропонувати обом суспільствам дороговказ у майбутнє.

Проведена “Азовом” акція кидає світло на суттєву проблему, котра є характерною для певного сегменту українського суспільства — проблему ресентименту (ця проблема є характерною і для поляків, лиш у дещо іншому ракурсі). На жаль, чимало українців не вийшли з парадигми “національного визволення”, де ресентимент до “історичних ворогів”, “колонізаторів” і “окупантів” є одним із базових явищ.

В окремих випадках ресентимент (як і сама парадигма “національного визволення”) може бути виправданим. Проте зараз він приносить більше шкоди, ніж користі. Замість того, щоб думати про панування і реалізацію далекосяжних планів, тисячі українських патріотів і далі мислять категоріями протистояння з “історичними ворогами”. Скажімо, поняття “п'ята колона” в абсолютній більшості випадків вживається українцями у негативному сенсі і змушує займати оборонну позицію. Хоч здоровий глузд говорить, що ми самі повинні прагнути створення наших “п'ятих колон” — лобістських чи інших лояльних груп. І це стосується не лише народів, із якими ми конфліктували в минулому, але й нинішньої Росії (чинник вороже налаштованих до путінського режиму груп всередині російського суспільства використовується Україною надзвичайно слабо).

Отож, акція 18 серпня важлива не лише в контексті українсько-польського порозуміння, але й у площині ментальної терапії українського суспільства. Зрештою, перше і друге є взаємопов'язаними речами.  Українсько-польське порозуміння — це важливий крок у побудові Міжмор'я.  Міжмор'я — це той геополітичний союз, без якого Україна має небагато шансів стати дійсно державним, імперіальним суб'єктом. А щоб стати таким суб'єктом, вона повинна мати у розпорядженні політичну еліту, не переобтяжену надмірним “визвольництвом”. Будемо сподіватися, що сьогодні така еліта формується, чудово розуміючи й вужчі потреби національного життя, і вимоги, котрі диктує сьогодення у загальноєвропейському та світовому масштабах.
Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи