Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Але обурень замало. Події 12 червня — це ключ для кращого розуміння сучасного становища України.
Існує декілька Україн. Одна з них — це Україна, умовно кажучи, правих поглядів. Ця Україна не дуже сподівається на підтримку міфічних “західних союзників” і явно не вірить у перспективи “мирного врегулювання конфлікту на Донбасі” (не кажучи вже про Крим). Це Україна добровольців та ідейно вмотивованих бійців ЗСУ. Це Україна націоналістичної молоді. Це Україна громадян, чий патріотизм — це щось більше за моду. І ця Україна доволі скептично налаштована до сучасної редакції “європейських цінностей”.
Існує й інша Україна. Україна нинішньої влади і більшої частини політикуму. Ця Україна якраз любить говорити про євроінтеграцію, “західних партнерів”, “європейські цінності” (знову ж таки, у їхній сучасній редакції) і “мирне врегулювання”. За сумісництвом вона нерідко говорить про те, як сильно Україна своїм демократизмом відрізняється від Росії. Говорить і торгує з нею.
12 червня друга Україна, відчуваючи себе абсолютно безкарною, дала першій ляпаса. Бо ж і справді: чого їй боятися? Вона відчуває себе в безпеці. Думає, що представники МВС, які погодилися охороняти гей-парад, без проблем підуть розганяти можливий третій Майдан. Вона відчуває себе в безпеці, бо знає, що її панування спирається на пасивність основної частини населення та дискурс, який ретельно підтримується ЗМІ.
Відчуття безкарності закономірно породжує нахабство. Ще не встигли поховати загиблих під Бутівкою українських бійців, як у Twitter'і Порошенка з'явилося співчуття американцям — сім'ям і близьким загиблих та постраждалих відвідувачів гей-клубу в Орландо (припускаю, більшість із них не могли б знайти на карті світу Україну). У свою чергу представники Міністерства оборони 13 червня продовжили ширити брехню, заявляючи, що не розуміють, як добровольці опинилися на фронті.
Показово, що співчуття у Порошенковому Twitter'і були доповнені пафосною заявою про “єдиний фронт проти тероризму” (“Стоїмо єдиним фронтом проти тероризму та на захисті фундаментальних цінностей і прав людини”). Отож, цілком у руслі карго-культу, війну, яка йде в Україні вже третій рік, прирівняли до проблеми тероризму (цього разу — в особі терориста-одинака). Але тут є ще один нюанс: у системі “фундаментальних цінностей”, які пропагує Порошенко, українські добровольці мало чим відрізняються від “терористів-гомофобів”.
Ота інша, друга Україна, про яку йшла мова вище, — це недодержава, політична еліта якої радо прислуговує зовнішнім силам. На Заході сказали миритися з ФР — ця Україна мириться, виконує Мінські домовленості, намагається внести зміни до Конституції і організувати на окупованих теренах вибори. На Заході сказали провести гей-парад — маємо очеплений центр столиці, безпрецедентні заходи безпеки, прикуті до цієї теми ЗМІ. В додачу маємо блазнювання в стилі Порошенкового твіту про “єдиний фронт”.
А перша Україна найближчі пару днів буде хоронити своїх бійців. Хоронитиме тих, хто не вірив у Мінські домовленості та “західних партнерів”. Ті, кого у Києві поліція затримувала через підозри у неприхильності до ЛГБТ, проводитимуть в останню путь побратимів.
12 квітня у Києві пройшов не просто парад. Відбувся саме “прайд”. Абсурд пройшов вулицями столиці з особливою гордістю.
13.06.2016 21:15
Гей-парад чи урочистий парад абсурду?
Обурень щодо ситуації, котра склалася 12 червня, було висловлено чимало. Соцмережі вибухнули. Порядним людям важко було стриматися. З одного боку — організований владою гей-парад і масові затримання у Києві незгідних із гендерною ідеологією (навіть за офіц
Обурень щодо ситуації, котра склалася 12 червня, було висловлено чимало. Соцмережі вибухнули. Порядним людям важко було стриматися. З одного боку — організований владою гей-парад і масові затримання у Києві незгідних із гендерною ідеологією (навіть за офіційними даними було затримано більше, ніж півсотні осіб). З іншого боку — втрати на фронті і цинічне заперечення цих втрат Міністерством оборони.Але обурень замало. Події 12 червня — це ключ для кращого розуміння сучасного становища України.
Існує декілька Україн. Одна з них — це Україна, умовно кажучи, правих поглядів. Ця Україна не дуже сподівається на підтримку міфічних “західних союзників” і явно не вірить у перспективи “мирного врегулювання конфлікту на Донбасі” (не кажучи вже про Крим). Це Україна добровольців та ідейно вмотивованих бійців ЗСУ. Це Україна націоналістичної молоді. Це Україна громадян, чий патріотизм — це щось більше за моду. І ця Україна доволі скептично налаштована до сучасної редакції “європейських цінностей”.
Існує й інша Україна. Україна нинішньої влади і більшої частини політикуму. Ця Україна якраз любить говорити про євроінтеграцію, “західних партнерів”, “європейські цінності” (знову ж таки, у їхній сучасній редакції) і “мирне врегулювання”. За сумісництвом вона нерідко говорить про те, як сильно Україна своїм демократизмом відрізняється від Росії. Говорить і торгує з нею.
12 червня друга Україна, відчуваючи себе абсолютно безкарною, дала першій ляпаса. Бо ж і справді: чого їй боятися? Вона відчуває себе в безпеці. Думає, що представники МВС, які погодилися охороняти гей-парад, без проблем підуть розганяти можливий третій Майдан. Вона відчуває себе в безпеці, бо знає, що її панування спирається на пасивність основної частини населення та дискурс, який ретельно підтримується ЗМІ.
Відчуття безкарності закономірно породжує нахабство. Ще не встигли поховати загиблих під Бутівкою українських бійців, як у Twitter'і Порошенка з'явилося співчуття американцям — сім'ям і близьким загиблих та постраждалих відвідувачів гей-клубу в Орландо (припускаю, більшість із них не могли б знайти на карті світу Україну). У свою чергу представники Міністерства оборони 13 червня продовжили ширити брехню, заявляючи, що не розуміють, як добровольці опинилися на фронті.
Показово, що співчуття у Порошенковому Twitter'і були доповнені пафосною заявою про “єдиний фронт проти тероризму” (“Стоїмо єдиним фронтом проти тероризму та на захисті фундаментальних цінностей і прав людини”). Отож, цілком у руслі карго-культу, війну, яка йде в Україні вже третій рік, прирівняли до проблеми тероризму (цього разу — в особі терориста-одинака). Але тут є ще один нюанс: у системі “фундаментальних цінностей”, які пропагує Порошенко, українські добровольці мало чим відрізняються від “терористів-гомофобів”.
Ота інша, друга Україна, про яку йшла мова вище, — це недодержава, політична еліта якої радо прислуговує зовнішнім силам. На Заході сказали миритися з ФР — ця Україна мириться, виконує Мінські домовленості, намагається внести зміни до Конституції і організувати на окупованих теренах вибори. На Заході сказали провести гей-парад — маємо очеплений центр столиці, безпрецедентні заходи безпеки, прикуті до цієї теми ЗМІ. В додачу маємо блазнювання в стилі Порошенкового твіту про “єдиний фронт”.
А перша Україна найближчі пару днів буде хоронити своїх бійців. Хоронитиме тих, хто не вірив у Мінські домовленості та “західних партнерів”. Ті, кого у Києві поліція затримувала через підозри у неприхильності до ЛГБТ, проводитимуть в останню путь побратимів.
12 квітня у Києві пройшов не просто парад. Відбувся саме “прайд”. Абсурд пройшов вулицями столиці з особливою гордістю.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін вчора о 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов вчора о 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда вчора о 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак вчора о 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова вчора о 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак вчора о 11:17
- Ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню Євген Морозов вчора о 10:35
- Репарації після Другої світової, як передбачення майбутнього: компенсації постраждалим Дмитро Зенкін вчора о 00:50
- Що робити під час обшуку? Сергій Моргун 19.11.2024 19:14
- Як реагувати на вимоги поліції та ТЦК: поради адвоката Павло Васильєв 19.11.2024 17:55
- Як зниження міжнародної підтримки впливає на гуманітарне розмінування в Україні Дмитро Салімонов 19.11.2024 14:12
- Українські діти війни: більше 10 років російської агресії, 1000 днів незламності Юрій Гусєв 19.11.2024 12:16
- Розподіл статутного капіталу при розлученні: судова та міжнародна практика Світлана Приймак 19.11.2024 12:00
Топ за тиждень
Популярне
-
Головний прапор країни приспустили: яка причина
Життя 62376
-
Віктор Ющенко та партнери відчужили право на видобуток газу на Полтавщині
Бізнес 49636
-
Ми втрачаємо покоління інженерів і програмістів. Як математика впливає на майбутнє України
10604
-
Британія утилізує п'ять військових кораблів, десятки гелікоптерів і дронів задля економії
Бізнес 8960
-
За вітраж Тіффані троє учасників торгів змагалися 6 хвилин – його продали за $12,48 млн: фото
Життя 8644
Контакти
E-mail: [email protected]