Труднощі збору ПДФО в громадах та містах, і що з цим робити

Саме зрозумілість та чіткість зборів ПДФО дозволяє розраховувати на сталий розвиток територій і надходження на майбутні періоди. Днями мала можливість покомунікувати з народною депутаткою Галиною Васильченко, експерткою в галузі економіки, яка зараз працює в комітеті ВР з питань фінансів. Я як депутатка місцевого рівня після розмови маю свої думки  щодо теми блогу, і хочу з ними поділитися.

Основу місцевих бюджетів становить податок на доходи фізичних осіб, що з ним нині не так, і як може місцева влада отримувати більше надходжень, аби збільшувати якість публічних послуг?  Мове йде і про якісне обслуговування в медичних установах, і в закладах освіти, і про ремонт прибудинкових території, відновлення інфраструктури навчальних закладів чи закупку, для прикладу, нових одиниць публічного транспорту. 

Усім відомо, що в Україні податки поділяються на загальнодержавні, місцеві та ЄСВ. Під призмою нашого нинішнього розгляду податок ПДФО, який відноситься до прямого загальнодержавного податку. Прибутковий податок становить 18 відсотків, і в основному забезпечується із заробітної плати. Нарахування та сплату податку здійснюють роботодавці та фізособи-підприємці.  До слова податок на доходи фізичних осіб є одним із бюджетоутворюючих – 218,1 млрд.грн. Цей податок складає майже чверть(23,3%) податкових надходжень зведеного бюджету України за 2018 рік. 

В Україні правила оподаткування податком з доходів фізичних осіб установлюються виключно на загальнодержавному рівні. Існуючий порядок зарахування податку з доходів фізичних осіб до місцевих бюджетів за місцем реєстрації фізичної особи не забезпечує справедливого розподілу надходжень до місцевих бюджетів. 

Ось лише уявіть собі місто обласного значення, з якого понад 2 тисячі містян щодня їдуть працювати на завод з іноземними інвестиціями, який зареєстрований десь, наприклад, в столиці. До Києва таким чином цей завод приносить понад 30 млн гривень податків та до держбюджету понад 6 млн грн, а в саме місто - нічого. В той же час ці 2 тисячі містян щодня користуються публічним транспортом, медичними та освітніми установами, новими відремонтованими дорогами. Таких прикладів безліч. Найбільші платники ПДФО зареєстровані в столиці та у великих містах. Ця система сплати ПДФО не стимулює зростання економічної активності на місцевому рівні, а це впливає і на якість реформи децентралізації. Важлива не лише робота місцевих влад, але справедливе виконання і державою взятих на себе повноважень. 

Зміна правил гри в частині порядку сплати ПДФО мала б змусити на місцевому рівні боротися за роботодавців, робочі місця, «білі» зарплати та відповідно ПДФО.

Я знаю, що Галина Васильченко пропонує внести зміни до Бюджетного кодексу та відраховувати ПДФО відповідно реального місця праці особи, і я як депутатка місцевого рівня це підтримую. Так працюють у сусідній Польщі, фінансують і території місця проживання й американці, і європейці. Так в США оподаткування доходів фізичних осіб відбувається на трьох рівнях: на державному, на рівні штатів і на місцевому рівні. Штат, в якому особа постійно проживає, має право справляти податок з усіх доходів індивіда, незалежно від того, де ці доходи було отримано. Та якщо особа проживає в одному штаті, а працює в іншому, то податок з доходів фізичних осіб справлятимуть в обох штатах, а саме з виплат, які здійснює роботодавець. Подібна система діє у Швеції. Зокрема тут належність особи до певного муніципалітету передбачає, з-поміж іншого, сплату нею муніципального податку з індивідуальних доходів від трудової діяльності. І це цілком правильно, адже муніципалітети мають бути забезпечені ресурсом, який дозволить надавати якісні публічні послуги справедливо. 

Спроби проштовхнути зміни в механізмі зарахування ПДФО до місцевих бюджетів було зроблено восени 2017 року. До Верховної Ради було подано законопроект № 7051, яким пропонували запровадити зарахуванням до бюджетів громад, де постійно проживає фізична особа-платник податку. Підприємців хотіли зобов’язати постійно моніторити місце проживання своїх працівників, обчислювати, утримувати і перераховувати ПДФО в кожен бюджет відповідно до місця проживання, і надсилати звіти до відповідних територіальних фіскальних органів. Цей варіант точно не підтримали би роботодавці. Як на мене, залученими до процесу мають бути усі його учасники: і громадяни, і підприємці, і держава(наприклад в особі казначейства чи інакше).

Порядків справляння прибуткового податку є кілька, і всі вони неідеальні та потребують широких обговорень в експертних колах. Кожен з підходів має свої недоліки та переваги, та й залишити усе без змін - вкрай помилково. Гроші платника ПДФО мають надходити до його громади, він має сплачувати податком послуги, які споживає.  Таким чином не відбуватиметься дисбаланс на рівні місцевих бюджетів, де податки сплачуються в одній громаді, а послуги надаються в іншій.

В цій ситуації також хотіла би відмітити низький рівень податкової культури. Хто з пересічних громадян, яких можна перестріти на вулиці, реально знає кількість відрахувань, які він сплачує протягом року? В контексті піднятого питання вище, це риторичне питання є вкрай актуальним. 

Для прикладу, 15 квітня – священний день для кожного американця, бо це – останній день виплати податків. Виплата податків – один із основних обов’язків американців перед державою, а тіньовий варіант ухилення від сплати податків може дорого коштувати. В Україні ж поки занадто низький рівень культури розуміння податків, що в свою чергу точно не стимулює податкової відповідальності громадян через надання можливості самостійно здійснювати нарахування та сплату ПДФО. Варто працювати над податковою культурою, щоб у громадян не складалося враження, що у них відбирають гроші, а сплати - це справедливі відрахування, які держава та влада громад потім поверне у вигляді саме якісних соціальних послуг.

В наступних блогах поговоримо про інші наші пропозиції. Якщо є побажання та запитання, ви можете їх залишати нижче в коментарях, або підписуватися на мою сторінку у Фейсбук.