Як не стати ворогами, маючи спільний бізнес

Існує поширена практика відкриття бізнесу шляхом об’єднання капіталів декількох осіб, які мають сімейні або дружні відносини.

Таке об’єднання спочатку грає позитивну роль - дозволяє розпочати якийсь бізнес, але з часом створює певні проблеми для засновників: хтось працює більше, а хтось менше, хтось ефективно, а хтось не дуже, хтось продовжує фінансувати, а у когось немає можливості або бажання. Виникають спірні і конфліктні ситуації. В народі ж не дарма кажуть: «Брат ти мій, а хліб їж свій». Тому при розподілі прибутку (якщо він звичайно є) виникають питання щодо справедливого визначення долі кожного. Якщо прибутку немає, то ситуація ще гірша. Після таких розбірок може виникнути ситуація, коли один із засновників побажає вийти з бізнесу. При цьому він часто претендує на ту вартість, яку вносив до статутного капіталу на початку діяльності.

Це приблизно нагадує ситуацію, коли  при розлученні один із подружжя вимагає повернути ті кошти, які їм подарували на весілля його родичі. При цьому вони прожили багато років разом і давно вже ці кошти витратили на подорожі, побутові цілі, одяг, взуття, харчування.    

Тож ділити можна і потрібно те, що є у подружжя на момент розлучення.

Так і у бізнесі. Співвласники повинні розуміти, що кошти чи майно, які вони внесли до статутного капіталу підприємства стають власністю цього підприємства, а засновник натомість отримує долю у статутному капіталі, яка вказує якою частиною активів він володіє у спільній власності. Відповідно до своєї частки він має право претендувати на частину отриманого прибутку, або на частину спільної власності при виході із складу засновників.  Тобто, якщо за час діяльності активи бізнесу збільшилися, то він може отримати більше, ніж вносив на початку діяльності, якщо ж  підприємство збанкрутіло – нічого не отримати.

Отже, поділу підлягає те, що є у власності підприємства на момент виходу зі складу засновників

Для того, щоб в ході діяльності виникало менше спірних питань, потрібно, незважаючи на ступінь родинних зв’язків і довіри, максимально все прописати у статутних та розпорядчих документах створеного підприємства. Доцільно буде визначитися з вкладом кожного у спільну діяльність:

- Якщо засновники є працівниками створено підприємства, то за роботу повинні отримувати заробітну плату, встановлену відповідно до займаних посад (і вона може бути дуже різна).

- Якщо підприємство потребує залучення додаткового фінансування, то власники повинні або ж внести особисті кошти у тому розмірі, яка відповідає частці кожного, або ж залучити кошти іншим чином, наприклад взяти позику. Якщо ж фінансує один із засновників, то йому належить відшкодувати втрачені відсотки, які б він отримав розмістивши ці кошти на депозитному вкладі, або ж відсотки, які б підприємство заплатило банку за отриманий кредит (але розмір цих відсотків повинен бути оговорений і погоджений між учасниками до залучення коштів). Як каже народна приказка: «Чим точніше розрахунок, тим міцніша дружба».

- Якщо засновники не задоволені роботою того з них, хто, наприклад, взяв на себе керівництво підприємством, але при цьому інші не хочуть чи не можуть виконувати ці обов’язки, то потрібно залучити досвідчену сторонню особу, тобто найняти на роботу керівника, який буде управляти підприємством та бути підзвітним і підконтрольним засновникам. Доцільно оплату праці і стимулювання такого керівника пов’язати з кінцевим результатом роботи підприємства.

Такі і подібні заходи допоможуть зняти частину «гострих» питань, які можуть виникати у роботі.

Отже, якщо засновники при створенні та в процесі діяльності спільного бізнесу усі умови роботи та фінансування закріплятимуть у розпорядчих документах та будуть керуватися ними,  то спірних питань і приводів для образ та непорозумінь буде значно менше.