Як не прикро, але під час війни збільшилась кількість розлучень. А розлучення, як правило, супроводжує поділ майна, набутого подружжям за час шлюбу.
Якщо у вашій голові зародився підступний план розлучитися та поділити спільне майно, то врахуйте останні позиції Верховного Суду у цій категорії спорів, які я коротенько опишу далі.
1. У своїй нещодавній постанові від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20 ВП ВС зробила висновок відповідно до якого, якщо між подружжям ділиться неподільна річ, наприклад авто, і позивач просить залишити таку річ відповідачу, а йому присудити грошову компенсацію за належну позивачу половину, то не потребується згода на це відповідача і попереднє внесення ним на депозитний рахунок суду грошових коштів. При цьому майновий стан відповідача в такому разі значення не має.
ВП ВС зазначила, що правило щодо обов'язкового надання згоди одним подружжя на такого роду поділ майна і попереднє внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду застосовується тільки у випадку, якщо позивач просить залишити саме йому відповідне неподільне майно, а відповідачу присудити отримання від позивача компенсації.
При цьому, майте на увазі, що якщо окрім неподільної речі подружжя набуло інше спільне майно, то суд може вирішити справу по-іншому, врахувавши все майно подружжя і розподіливши його між ними дещо іншим чином, залежно від вартості майна, його кількості та особливостей.
2. Інша цікава постанова Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №703/2284/19, яка спричинила жваві обговорення у юридичній спільноті.
У цій постанові ВС зробив висновок, який на перший погляд відрізняється від вже усталеної судової практики про те, що за замовчуванням все набуте під час шлюбу майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, допоки той з подружжя, який це заперечує, не доведе іншого, зокрема, що майно є його особистим, оскільки, наприклад, придбано за його особисті кошти.
В цій постанові ВС зазначив, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Такий висновок, дійсно, виписаний, на мою думку, не досить точно. Разом з тим, враховуючи обставини за яких зроблено такий висновок, його можна застосовувати тільки у випадках, коли набувачем спірного майна є ФОП і воно набувалось не в інтересах сім'ї, а для здійснення підприємницької діяльності таким ФОП-одним з подружжя. В інших же випадках застосовується усталена практика ВС, про яку зазначено вище, відповідно до якої для того, щоб майно вважалось спільно нажитим, позивачу достатньо довести набуття майна під час шлюбу, а тягар доведення протилежного має лягати на того, хто оспорює спільність цього майна, в тому числі і придбанням майна за рахунок особистих коштів відповідача.
3. Ну і на завершення позиція ВП ВС, викладена у постанові від 22.02.2022 року у справі № 642/8107/14-ц, де ВП ВС підтвердив ряд вже усталених позицій ВС, зокрема і тих про які йшлося вище. Також, ця постанова ВП ВС цікава у контексті наведеної вище судової практики.
У цій справі позивач доводив, що набуте майно є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідач, навпаки, що майно є його особистим, оскільки придбане за кошти, які він отримав у позику від свого батька.
ВП ВС зазначила, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте: одним із подружжя до шлюбу; за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Тому майно, яке придбане відповідачем за час шлюбу за рахунок коштів, отриманих ним в позику від свого батька не може вважатися його особистим.
Також ВП ВС підтвердила загальну позицію, про яку йшлося в п. 2 цього огляду, що для віднесення майна до спільно нажитого, позивачу достатньо довести набуття майна під час шлюбу, а відповідач має довести протилежне, тобто, що майно є його особистим, за правилами наведеними у попередньому абзаці.
На останок зазначу, що всі наведені нюанси є досить тонкими, проте мають неабияке значення під час розгляду справ про поділ майна подружжя і у разі їх неправильного сприйняття та застосування можуть мати наслідком програш відповідної справи.
