Прийнятий під час воєнного стану Закон № 2136-IX особливим чином врегулював трудові відносини під час війни. Це створило ряд міфів, які спробую розвіяти у цій статті.
1. Роботодавець може звільнити працівника у зв’язку з воєнним станом.
Насправді під час воєнного стану підстави для звільнення працівників за ініціативою роботодавця залишились незмінними. Дещо спрощено тільки порядок такого звільнення, зокрема:
1. роботодавцю дозволено видавати наказ про звільнення у період перебування працівника на лікарняному або у відпустці (однак датою звільнення вказувати у наказі перший день, у який працівник мав вийти на роботу);
2. у випадках, коли для звільнення потребується дозвіл профспілки, можна звільняти без такого дозволу (крім звільнення працівників обраних до профспілкового органу).
Разом з тим, спрощено порядок звільнення працівника і за його ініціативою – під час дії воєнного стану працівник може не відробляти два тижні, а звільнитися одразу, або в інший вказаний ним строк, якщо підприємство знаходиться в районі бойових дій та існує загроза для життя і здоров’я працівника (крім випадків примусового залучення працівника до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).
2. Роботодавець може примусово відправити працівника у відпустку без збереження заробітної плати під час воєнного стану.
Роботодавець не може примусово відправити працівника у відпустку без збереження заробітної плати під час воєнного стану. Нововведення стосуються виключно строку, на який працівник може піти у таку відпустку.
У мирний час такий строк не може перевищувати 15 днів, тоді як під час воєнного стану такий строк не є обмеженим. При цьому, працівник може піти у таку відпустку виключно за своєю ініціативою і ніхто його не може змусити написати таку заяву. У ній працівник може вказати саме той строк відпустки, який він бажає.
Разом з тим, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, роботодавець може відмовити у наданні такої відпустки.
3. Роботодавець може не сплачувати заробітну плату у зв’язку з воєнним станом.
Насправді роботодавець зобов’язаний виплачувати заробітну плату у строки та у розмірі, які передбачені трудовим договором, як і в мирний час. Єдине, що під час воєнного стану роботодавець може порушити строки виплати заробітної плати, якщо об’єктивно не може її виплатити у зв’язку з бойовими діями або іншими обставинами непереборної сили.
Разом з тим, після відновлення діяльності підприємства така заробітна плата має бути невідкладно виплачена працівнику.
4. Роботодавець у будь-який момент може призупинити дію трудового договору.
Насправді роботодавець може призупинити дію трудового договору виключно у випадку неможливості надання роботи працівнику та/або її виконання останнім у зв’язку з військовою агресією проти України. При цьому, призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Норма закону, в якій викладено це нововведення (ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-IX)), виписана досить неоднозначно, що потягне за собою ряд спорів щодо її застосування. Зокрема, саме поняття «призупинення дії трудового договору» є новим для українського законодавства і не зовсім зрозуміло, який порядок такого призупинення, повідомлення про нього та наслідки для виплати та отримання заробітної плати в результаті такого призупинення.
На думку автора, враховуючи, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а стосується виключно питань забезпечення роботою працівника та/або її виконання останнім, працівник не позбавляється права на отримання заробітної плати на період призупинення дії трудового договору.
Про це свідчить також положення ч. 3 ст. 13 Закону № 2136-IX, в якому встановлено, що відшкодування заробітної плати та інших виплат працівнику на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу-агресора. Тобто, роботодавець має виплачувати заробітну плату, а її відшкодування роботодавцю, у зв’язку з тим, що робота не виконувалась під час призупинення дії трудового договору, покладається на РФ, оскільки її військова агресія позбавила можливості надавати та/або виконувати роботу за трудовим договором.
