Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
28.11.2021 08:33

Спогади про моє перше судове засідання в суді апеляційної інстанції

Адвокат

Продовження моїх спогадів про враження від перших судових засідань. У цьому дописі - про суд апеляційної інстанції.

Поки мій старший колега був у відпустці, мені передали справу про поновлення працівника на роботі, що розглядалась у суді 1-ї інстанції. Я пішов на засідання і цю справу програв, хоча добре підготувався і був впевнений, що мав перемагати. Законодавство та судова практика свідчили про те, що мого опонента - працівника залізниці, звільнили законно. Однак суд 1-ї інстанції вважав по-іншому.

Я був у розпачі. Коли доповідав про програш, керівництво переглядалось між собою, буцімто: "навіщо доручили цьому молодому і недосвідченому вести справу та самостійно йти до суду"?

Після повернення старшого колеги з відпустки, почалася підготовка апеляційної скарги. З огляду на те, що я більше орієнтувався у справі та був впевнений у незаконності рішення суду 1-ї інстанції, в чому переконував колегу, він доручив мені писати апеляцію, у подальшому перевіривши її перед подачею.

Згодом суд відкрив апеляційне провадження, призначив судове засідання і у визначений час ми з колегою прибули до Апеляційного суду міста Києва (теперішнього Київського апеляційного суду).

Цей суд - один з небагатьох, що був схожий дійсно на суд. Сучасна будівля зі скла та металу, велична статуя Феміди на подвір'ї, хол та коридори укладені широкою блискучою плиткою. А справи слухав не один суддя, як в судах першої інстанції (при чому часто у своєму кабінеті та без мантії), а трійка поважних та досвідчених суддів, у гарних широких залах, заставлених меблями з темно-коричневого дерева.

Я дуже хвилювався перед засіданням. Виписав з апеляційної скарги на окремому аркуші найголовніше, що маю сказати і постійно прокручував у себе в голові свою промову.

Аж ось нас запросили до зали. Ми зайняли свої місця на шкіряних стільцях, поклавши папери на стіл із темного дерева. Судді сиділи ліворуч за своїм величним столом під Гербом України та дивились на нас з гори до низу, а ми бачили тільки їх голови та плечі.

Почалося засідання. Суддя-доповідач вчинив необхідні дії, що передують розгляду справи, доповів суть апеляційної скарги та надав слово представникам апелянта. Я, зібравши всю свою сміливість, встав та почав коротко доповідати суду найважливіші аргументи апеляційної скарги. 

Аж тут, не пройшло і хвилини, як суворий вусатий суддя мене перебив, зазначивши: "Ми читали апеляційну скаргу. Не повторюйте її зміст. Є що додати, чого немає в апеляційній скарзі?" Я розгубився. У моїй недосвідченій голові промайнула думка про можливу поразку та всю тяжкість її наслідків. Я вирішив, що... буду читати далі. У відповідь на запитання судді я невпевнено промовив: "так, Ваша честь, є що додати" і почав читати далі свою заготовку. Суддя спробував мене перебити ще раз, але я продовжував читати, наче від цього дійсно залежало, переможу я чи програю. 

Швиденько закінчивши свою промову, щоб не гнівити суддів, я сів на стілець, знервований та схвильований. Судді поспіхом заслухали позивача і видалились до нарадчої кімнати.

Вийшли з нарадчої кімнати вони не більше ніж через хвилину і суддя-доповідач почав зачитувати короткий текст рішення. До самого кінця не було зрозуміло яким воно буде. А тим часом моє серце так гупало, що не було чутно, що там читає суддя. Але найголовніше я почув добре: "...апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, у позові відмовити...".

Вийшов із зали судових засідань я сповнений щастя та радості і цей момент я згадую, як один з найяскравіших та найприємніших на початку своєї юридичної кар'єри.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи