Повідомлення про повалення паркану під стінами Верховної Ради з розряду топ-новин поволі переміщуються в розділ традиційної інформації. На кшталт курсу валют чи прогнозу погоди. Причому протестувальники суворо дотримуються черговості. В один день паркан ла
Повідомлення про повалення паркану під стінами Верховної Ради з розряду топ-новин поволі переміщуються в розділ традиційної інформації. На кшталт курсу валют чи прогнозу погоди. Причому протестувальники суворо дотримуються черговості. В один день паркан ламають афганці, в другий - чорнобильці, потім - підприємці. Може і опозиціонери, які прийшли під парламент в п'ятницю вимагати звільнення Юлії Тимошенко, хотіли б теж розваляти паркан. Але не судилося. Його просто не встигли наново встановити після попередньої акції.
Інтернетом гуляють думки, що це таке собі випускання пари. Поламали один з символів режиму Януковича - і задоволені поїхали додому. Мовляв, в такий спосіб протестні настрої перетворюються на яскраву виставу, яка і невдоволених заспокоює, і режиму нічим не загрожує. Також обговорюються варіанти використання народного гніву певними владними угрупованнями.
Приміром, подейкують, що афганців і чорнобильців використовують в своїх інтересах перший віце-премьер Андрій Клюєв та глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін. Мовляв, і той, і другий щосили розхитують крісло прем'єра Миколи Азарова. Невдоволення людей політикою уряду, радикальні дії під час акцій протесту працюють проти прем'єра і на користь його опонентів всередині владної команди. А організатори акцій мають з того свій невеличкий ґешефт.
Всі ці версії абсолютно логічні. Але вони не враховують одного - справжнього настрою людей. Так, їм подобається валяти паркан і прориватись крізь ряди бійців «Беркуту». Проте вони не вважають, що на тому їхня місія вичерпується. Їх мета вже навіть не зміна політики влади, а зміна самої влади, від помилок якої вони нереально стомилися.
Люди не мають особливих ілюзій стосовно тих, хто сьогодні є їхніми лідерами. Поки організатори акцій афганців, чорнобильців, підприємців ведуть переговори з представниками влади, протестувальники залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Вони самоорганізовуються. Вони будують свої плани, відмінні від планів їхніх керівників. Так визріває інший рух. Рух, в якому не буде поділу на тих чи інших пільговиків, підприємців, бюджетників, політв'язнів, студентів.
Ані організатори акцій, ані влада про це навіть не здогадуються. Бо вважають людей за бидло, яке можна вивести, завести, розділити, використати в своїх інтересах. І, зрештою, остаточно відбити у них бажання відстоювати свої права. Натомість після кожного невдалого протесту замість зневіри домінує думка про те, що можна було б організуватися набагато краще і таки домогтися свого.
Якщо цього не сталося досі, то не тому, що влада так професійно застосовує принцип «розділяй і володарюй» або правоохоронці добре працюють. Навіть не тому, що протестний рух зараз не має єдиного лідера. Просто досі не має відповіді на ключове питання: що потім? Як тільки відповідь на це питання буде дана, паркан під Радою можна вже буде наново не встановлювати.
