блоги

З початку розберемося, чим по своїй суті є банківська таємниця: збіркою чітко виписаних норм законів та підзаконних актів, якими врегульовано поводження фінансовими установами з інформацією, якою вони розпоряджаються в процесі своєї діяльності – або ж філософією банкірів, які іноді ставлять бажання зберегти конфіденційність відомостей про клієнтські (та іноді і свої) операції понад закон?

Правильна відповідь знаходиться десь посередині, адже як і багато інших норм у законодавстві України, що не мають досконало прописаного порядку застосування, банківська таємниця зберігається в тому чи іншому обсязі, залежно від ситуації - прямо кажучи, залежно від її корисності у конкретному випадку для конкретного банку.

До прикладу, чи завжди банки беруть згоду клієнта на розголошення відомостей про нього колекторам, яким передають на «обслуговування» борг позичальника? Чи завжди банки дотримуються банківської таємниці при продажі заборгованості факторинговим компаніям?

Так, дійсно існують шляхи для проведення банками таких операцій в межах закону.

При цьому, коли мова заходить про виконання банком вимог іншого законодавства (наприклад податкового), та про надання до контролюючого органу інформації, прямий обов’язок надання якої покладений на банк законом, такий банк може виявити неабияку принциповість власної позиції щодо збереження банківської таємниці.

Повернемося до наведеного прикладу. Отже, банк розкриває інформацію про клієнтів позичальників третім особам - колекторським компаніям. Будемо відвертими – фінустанова вважає що може забезпечити собі таке право (розкрити відомості про позичальника) відповідними пунктом у договорі із клієнтом, у разі настання відповідних умов. З певної точки зору такі дії фінансової установи не будуть порушенням законодавства.

Але при цьому ж найпоширенішою є ситуація, коли до перевірки дотримання податкового законодавства, яку проводить у цьому банку фіскальний орган, посадові особи нададуть договори відступлення права вимоги та договори кредитів без зазначення позичальників, сум боргу та без ідентифікації інших істотних умов із посиланням на збереження банківської таємниці!

Відмічу, що наведена ситуація не є типовою для всіх без виключення банківських установ, та не є універсальним прикладом, що змальовує всю проблематику, яка склалася. Ця ситуація лише свідчить про маніпулювання з використанням існуючої законодавчої бази в цілях, що не завжди сумісні з поняттям «сумлінного платника податків». Отже – чи не свідчить це про вибіркове виконання закону?

Мова йде про обов’язок банківської установи надавати до фіскального органу на його запит ту чи іншу інформацію, що забезпечую виконання його функцій - починаючи від підтвердження природи виплаченого нерезиденту доходу без сплати податку та закінчуючи інформацією про відкриті рахунки й обсяг операцій за ними.

Як не дивно, та попри такий, прямо визначений Податковим кодексом обов’язок, деякі установи відмовляють у направленні інформації, з посиланням на банківську таємницю. А чи може обов’язок щодо сплати податків бути банківською таємницею? Питання складне, і заслуговує окремої теми, яку ми ще обов’язково піднімемо у майбутньому.

На даний момент хотілося б вкотре звернути увагу на тонку межу між власною операцією банку, що безпосередньо пов’язана із його господарською діяльністю, та інформацією щодо діяльності та фінансового стану клієнта. Адже майже будь-яка операція банку, що генерує для установи дохід або створює витрати, матиме другу сторону - контрагента, клієнта фінансової установи.

Крім того, не будемо забувати, що Україна є правовою державою, де існують загальні та спеціальні норми права, які мають застосовуватися за відповідною ієрархією.

Банківська таємниця має бути фактором, що направлений виключно на захист інформації про клієнтів, та не повинна ставати інструментом маніпуляцій, ухилення від виконання прямо визначених законодавством вимог та засобом прикриття недобросовісних платників податків, якими вони, на жаль, іноді стають.