Трохи про деонтологію

У цьому році виповнюється 10 років Правилам адвокатської етики, що були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 1999 р.

Десятиріччя – термін чималий. Та чи стали Правила загальновизнаним  путівником в обранні належних варіантів професійної поведінки, як це зазначено у преамбулі? Зовсім недавно мав телефонну розмову з членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії м. Києва, який висловив сумнів у тому, що Правила адвокатської етики є «істиною в останній інстанції». Факт, як кажуть, промовляє сам за себе. А як ставиться до Правил «широкий адвокатський загал»? Судячи з рекламних оголошень у пресі, на рекламних щитах (зовнішня реклама у зв’язку з кризою стала деяким адвокатам «по кишені») та просто на парканах, досить багато адвокатів не надто переймаються вимогами  статті 14 Правил адвокатської етики (Обмежене рекламування діяльності адвокатів).

В той же час, важко сперечатися з тим, що наявність особливих деонтологічних вимог і правил є наріжною умовою існування і повноцінного функціонування  будь-якої професійної спільноти. Адже суспільству важливо знати, що може собі дозволити юрист чи, наприклад, лікар у своїй професійній діяльності, і чого професіонал не може собі дозволити. Нарешті, загальновизнані правила поведінки необхідні і самим членам професійної спільноти. Бо інакше як відрізнити «свого» від «чужого»? Маю на увазі «свого» не за кольором «корочки», а за світоглядом і правилами поведінки?

Ми багато говоримо про відсутність належної поваги до адвокатури як з боку державних органів, так і з боку суспільства.  При цьому забуваємо, що саме відсутність загальновизнаних норм і правил здійснення юридичної практики завдає значної шкоди професії, принижує її авторитет. Адже важко вимагати поваги суспільства до професійної спільноти, якщо такої спільноти просто не існує, бо не існує загальновизнаних  норм професійної поведінки, яких мали б свято дотримуватися всі професіонали.

З одного боку, Закон України "Про адвокатуру" прямо передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одне з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу. Однак реально забезпечити визнання і виконання українськими адвокатами певних етичних норм виглядає вкрай проблематичним з огляду на неприродність ситуації з регулюванням юридичної практики в Україні. На сьогоднішній день незалежну оплатну юридичну практику  в Україні здійснюють  два види суб’єктів: адвокати, що працюють в рамках закону України “Про адвокатуру”, та суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи).  Чітка межа між адвокатурою і “юридичним підприємництвом” відсутня. Багато осіб, що мають свідоцтва на право здійснення адвокатської діяльності зареєстровані як підприємці або є працівниками юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність з надання юридичних послуг. З іншого боку непоодинокими є випадки, коли юридичні особи, що не є адвокатськими об’єднаннями і не мають стосунку до адвокатури, включають у свої найменування слова “адвокат”, “адвокатський”, іменують себе “адвокатськими фірмами” “адвокатськими компаніями” і таке інше.

Тому клієнт, обираючи захисника своїх прав, не завжди чітко розуміє кого обирає і навіть з ким у подальшому має справу. Так, клієнт може звернутися за рекламним оголошенням до адвоката, а у запропонованому договорі побачити приватного підприємця чи якесь ТОВ. Більше того, самі підприємці-адвокати часом забувають, «під яким прапором» вони взялися допомагати тому чи іншому клієнту: як адвокати, як підприємці чи як юрисконсульти відповідно до трудового договору. Були випадки, коли клієнти намагались оскаржити певні дії адвокатів до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, однак адвокати заперечували право комісій на притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки «у відносинах з конкретним клієнтом виступали не як адвокати, а як підприємці». А тому бачили ті Правила етики у певному місці.

Можна сказати, що це проблеми клієнта і його головний біль. Однак відповідно до приказки про ложку дьогтю і бочку меду, навіть невелика кількість осіб, що нехтує етичними нормами здатна кинути чималу тінь на своїх добросовісних колег. А кількість адвокатів, що ігнорують норми Правил адвокатської етики навряд чи можна назвати мізерною.

А Правила адвокатської етики, хоч і мають певні положення, що їх можна назвати застарілими, документ цілком пристойний. На їх основі цілком можливо згуртуватися  в авторитетне і шляхетне професійне співтовариство. Тільки не слід чекати змін до законодавства. Адже етичні норми на те й етичні, що не потребують примусу з боку держави.