Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.11.2008 10:24

Рейдерство – модний термін чи зручна ширма?

Управляющий партнер Адвокатского объединения "ГОЛОВАНЬ И ПАРТНЕРЫ"

Термін рейдерство в жодному разі не можна вважати науковим і тим більше юридичною дефініцією. Йому слід залишити природну сферу застосування, а саме журналістські репортажі.

 

Уявімо собі ситуацію, коли б грабіжник, намагаючись уникнути відповідальності, посилався на те, що вчинив не грабунок, а звичайний гоп-стоп. Адже жодної кримінальної відповідальності за гоп-стоп законом не передбачено, у чому легко переконатися, погортавши кримінальний кодекс. Звісно, що нічого крім сміху такий «захист» серед серйозних юристів викликати не може. Адже склад злочину «грабіж», тобто  відкрите викрадення чужого майна, визначений статтею 186 Кримінального кодексу України. І ні законодавцю, ні слідству, ні суду немає діла до того, які сленгові слова та вирази використовує для визначення цієї протиправної дії  злочинне середовище та й  широкий загал теж.

То ж на  щастя ще нікому не спало на думку ввести до юридичного наукового обігу  терміни на кшталт «кіллер», «дерибан» і т. ін. Хоч слова ці широко використовуються у засобах масової інформації та й просто у розмовній мові. При цьому ми маємо на увазі саме юридичну науку, не торкаючись специфічних філологічних дисциплін, що вивчають відповідну лексику.

Однак є одне сленгове слівце, що на наших очах перетворюється на мало не респектабельний науковий термін. Слово це з напівкримінального жаргону, з газетних та телевізійних репортажів потихеньку перекочувало на сторінки наукових журналів, де з серйозною міною його аналізують люди, які вважають себе науковцями. Маю на увазі «рейдерство» та його похідні.

За прикладами не варто далеко ходити. У двох підряд номерах поважного «Вісника господарського судочинства» бачимо статті  І.В. Спасибо-Фатєєвої та А.В.Смітюха з терміном «рейдерство» у назвах.

Події, що в Росії і Україні журналістами, а тепер і авторами наукових статей, іменуються «рейдерськими атаками», настільки різноманітні і мають стільки варіацій, що намагання дати терміну «рейдерство» більш-менш точну дефініцію виглядають безпомічно. Недарма А.В.Смітюх змушений говорити про «серйозну плутанину понять» [1, с.93], виділяти рейдерства комунальне (муніципальне), товарне, земельне, щоб потім зосередитися на аналізі рейдерства корпоративного [1, с.99].

І.В. Спасибо-Фатєєва слідом за іншими авторами згадує такі види рейдерства як: а) у сфері малого бізнесу, б) професійні рейдерські організації, в) «олігархічне рейдерство», за яким стоїть держава [3, с.46].

При цьому обидва згаданих автори наводять ще й «кольорову» класифікацію «білого», «сірого» та «чорного» рейдерства [1; 3]. При цьому «біле рейдерство» обходиться без правопорушень, «чорне» спирається на незаконні методи, а «сіре» чи то законне, чи то ні, словом, сумнівне таке.

Терміни «рейдерство», «рейдер», не дивлячись на очевидне англомовне походження, завітали до нас із Росії. Оскільки саме там набуло надзвичайно широкого поширення відповідне суспільне явище, а саме боротьба за контроль над активами та фінансовими потоками суб’єктів господарювання з застосуванням як  юридичних, так і відверто силових способів набуття такого контролю.

Розповсюджені твердження про начебто спорідненість так званого рейдерства з недружніми поглинаннями, як їх розуміють за кордоном, далекі від реальності. Пов’язано це з тим , що компанії країн з розвинутою корпоративною культурою і (що більш важливо) фондовим ринком знаходяться порівняно з Росією і Україною в абсолютно інших умовах. І рейдерство в російсько-українському його розумінні там неможливо навіть не в силу наявності чи відсутності певних правових норм, а  внаслідок відсутності економічного сенсу. Справді, навіщо воювати та створювати штурмові загони з приватних охоронців та судових виконавців, якщо прибуток залишатиметься на балансі компанії, а дивіденди виплачуватимуться регулярно відповідно до кількості акцій кожного акціонера? Навіщо силою захоплювати кабінет директора, коли важливо не те, хто керує компанією, а скільки коштують її акції на біржі?

Звернімо увагу на те, що так звані «рейдерські атаки» на господарські товариства завжди спрямовані на отримання повноважень виконавчого органу. Адже в умовах реальної нашої та північного сусіда економіки, саме виконавчий орган є ключем до активів і фінансових потоків відповідного господарюючого суб’єкта.

Відсутність відповідної корпоративної культури і вимог законодавства дозволяє роками не виплачувати дивіденди. Внаслідок відсутності розвинутого фондового ринку, більшості керівників господарюючих суб’єктів абсолютно невідома турбота про котирування емітованих акцій, про капіталізацію. Отже, неважливо скільки ти маєш акцій, 90 відсотків чи нуль. Важливо, чи маєш ти вплив на прийняття рішень виконавчим органом. Якщо так, то активи, фінансові потоки і прибуток суб’єкта господарювання практично у тебе в кишені. Способів безліч. Найпростіший – помістити так звані «прокладки» у ланцюгах поставки сировини і збуту продукції. Саме можливість  купувати у своїх дорого та продавати своїм дешево і робить критично важливим персональний склад виконавчого органу господарського товариства та є економічною причиною різноманітних конфліктів, відомих під узагальненим поняттям «рейдерство». Саме тому всі відомі «рейдерські атаки» зводяться до боротьби за кабінет директора і печатку. Заволодіння (хоча б тимчасове) акціями чи блокування можливості голосування іншими акціонерами, різного роду силові сценарії є не більше ніж різними способами отримати хоч на якийсь час повноваження виконавчого органу. Навіть халіф на годину здатен за відведені йому шістдесят хвилин багато чого підписати, після чого від цілком здорового підприємства залишаться самі борги.

Однак не слід забувати, що для належної правової оцінки дій чи бездіяльності учасників корпоративного конфлікту вирішальне значення має не зміст  діянь, а їх правомірність.

Адже навіть примусові заходи не завжди є протиправними. Так, якщо акціонери, хоч і з застосуванням примусу, намагаються виселити з кабінету та відібрати печатку у законно звільненого директора, їх дії не перестають бути законним від того, що сам колишній директор чи засоби масової інформації назвуть їх рейдерством.

Однак саме слово «рейдерство» часто заважає наданню конкретним діям виваженої правової оцінки. Слово це виступає такою собі ширмою, своєрідною PR -завісою, що часто працює не гірше за завісу димову.

Спосіб підміни понять для прикриття, м’яко кажучи, негарної суті певних дій  не є новим. Згадаємо, як революціонери називали розбійні напади для поповнення партійної каси ефектним словом «екс» від «експропріація». Інший приклад вже ближчий до сьогодення. Згадаємо діяльність так званих «будинків селенгу». На початку дев’яностих займалися ці будинки залученням грошових вкладів населення, що було дозволено законом лише банкам. Однак виявилося достатнім назвати цю типово банківську діяльність незрозумілим словом «селенг», щоб паралізувати волю контролюючих і правоохоронних органів. Ще б пак! Селенг  не заборонений і не ліцензується. Отже - боротися неможливо. Результат – тисячі ошуканих вкладників!

Таким чином, феномен «рейдерства» є ще одним варіантом казки про не зовсім одягненого монарха. Всі начебто розуміють, що немає рейдерства, а є певні протиправні діяння, часто недвозначно передбачені кримінальним кодексом. Однак з різних причин багато хто вважає за потрібне займатися начебто аналізом цього начебто явища, обговорювати форму і колір ґудзиків на одязі голого короля.

Цікаво, що ілюзорність рейдерства, як суспільного явища, не є  секретом. Вже цитований А.В.Смітюх стверджує, що визначати термін «рейдерство», закріпляти його класифікації законодавчо, у тому числі – через введення до Кримінального кодексу України такого складу як «рейдерство», немає сенсу. Начальник управління захисту інтересів держави Генеральної прокуратури України О.Закорецький  визнає, що ті чи інші дії за ознаками рейдерства можуть бути кваліфіковані за окремими статтями кримінального кодексу України (статтею 206 «Протидія законній господарській діяльності», статтею 219 «Доведення до банкрутства», статтею 221 «Незаконні дії у разі банкрутства», статтею 356 «Самоправство», статтею 358 «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів», статтею 375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови», статтею 382 «Невиконання судового рішення»). Зазначимо, що наведений шановним посадовцем Генпрокуратури перелік статей, за якими слід притягати до відповідальності так званих рейдерів далеко не є повним.

Чому ж тоді стільки людей, підкоряючись чи то моді, чи то масовому гіпнозу, продовжують повторювати: «рятуйте, рейдерство»? Чому правоохоронні та інші державні органи не поспішають реалізувати можливості, надані законом? Певно, що така ситуація комусь вигідна.

По-перше, активне обговорення проблеми рейдерства, поступове введення цього терміну у науковий обіг та надання йому рангу юридичного терміну вигідне самим так званим рейдерам, тобто особам, що протиправними діями набувають контроль над активами і фінансовими потоками господарюючих суб’єктів. Адже твердження про те, що за рейдерські дії законом не передбачено відповідальності, відкриває можливості для уникнення відповідальності за конкретні правопорушення (згадаймо приклад, наведений на початку цієї статті).

По-друге, зацікавлені у підігріванні «рейдерської» теми  окремі адвокати, практикуючі юристи, спеціалісти з PR та інші консультанти,  що позиціонують себе як «антирейдери». І всі мають одну мету (зовсім не протиправну) – заробити. Деякі «антирейдерські» плани захисту потребують такого бюджету, що здатні вже самі по собі порушити фінансову стабільність суб’єкта господарювання, якого мають захистити. 

По-третє, обговорення проблеми рейдерства, його законодавчого врегулювання, вигідне деяким державним чиновникам, оскільки в певній мірі виправдовує бездіяльність, невикористання передбачених чинним законодавством можливостей для боротьби з правопорушеннями. Що можна сказати, коли начальник управління Генпрокуратури буденно констатує: «Будь-який керівник може замовити ухвалу суду, яка, наприклад, забороняє знімати його з посади» [4, с.7]! Але ж за такі дії і керівник, і суддя мають нести кримінальну відповідальність! Однак і прокуратура, і інші державні органи часто-густо «вмивають руки», виправдовуючись законодавчою неврегульованістю «рейдерських відносин». Їм, бачте, не вистачає спеціальної норми, приведення передбачених цитованими вище статтями Кримінального кодексу злочинних дій «до єдиного знаменника – рейдерство» [4, с.7]. Ніхто не заперечує, притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за, скажімо, постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, справа непроста. Тут вимагається неабиякий професіоналізм у доказуванні. Але ж для того і створюються правоохоронні органи. А вимагаючи додаткових повноважень можна далеко зайти. Наприклад, до вимоги створення реєстру рейдерських судових рішень[4, с.7]! Чого не вигадаєш, тільки б не вживати заходів щодо притягнення суддів до відповідальності передбаченими чинним законом «Про статус суддів» і все тим же Кримінальним кодексом способами.

І, нарешті, четверта «прорейдерська» група складається з колег-науковців, завжди готових підхопити «модну» тему. З їх легкої руки науковий обіг може збагатитися не тільки рейдерством  чорним, білим та сірим, але й «у цяточку», «у смужечку» і «у клітиночку». І так все частіше почали говорити і писати про рейдерство політичне. Певно, скоро почнемо обговорювати рейдерство наукове.

Отже, термін рейдерство в жодному разі не можна вважати науковим і тим більше юридичною дефініцією. Йому слід залишити природну сферу застосування, а саме журналістські репортажі.

Юристам слід оперувати зовсім іншими термінами та перейматися проблемами реалізації чинних правових норм, що захищають права власників бізнесу.

 

1.     Смітюх А.В. Рейдерство, поглинання, та загарбання: співвідношення понять та класифікації // Вісник господарського судочинства. – 2008. - №3.

2.     Смітюх А.В. Корпоративні вторгнення та корпоративні перевороти як специфічні види корпоративного рейдерства // Вісник господарського судочинства. – 2008. - №4.

3.     Спасибо-Фатєєва І.В. Рейдерство: розуміння, види, небезпека та способи боротьби // Вісник господарського судочинства. – 2008. - №4.

4.     Закорецький. О. Як подолати рейдерство // Юридичний вісник України. – 2008. - №41 (693).

 

 

Ігор Володимирович Головань

адвокат, кандидат юридичних наук

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]