Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
02.12.2016 10:42

Бідний посадовець, або Чому державна служба повинна гідно оплачуватися

Народний депутат Верховной Ради України VIII скликання (2014-2019)

Фінансові питання останнім часом все частіше стають каменем спотикання серед українців. Наших співгромадян не стільки обурює бідність, як вірогідність того, що хтось поряд може розбагатіти.

Фінансові питання останнім часом все частіше стають каменем спотикання серед українців. Наших співгромадян не стільки обурює бідність, як вірогідність того, що хтось поряд може розбагатіти.

Це неважко дослідити по реакції, яку викликають пропозиції підвищити зарплати. «Куди ще більше?», «повід’їдали морди на бюджетних коштах», «народ голодує, а їм все мало» – такими коментарями (якщо застосувати цензуру) рясніла фейсбук-спільнота після голосування за підвищення заробітної плати народним депутатам.

Не менш емоційно більшість громадян реагують на схожі пропозиції щодо покращення матеріальних умов будь-якого посадовця.

Думка про те, що у депутата, чи у мера, чи у директора комунального підприємства заробітна платня становитиме суму з декількома нулями дратує та злить. Люди задавали питання «навіщо?».

Особисто мені відповіді на них допоміг знайти бідний посадовець. Впевнений, після більш тісного знайомства він проллє істину і багатьом моїм співгромадянам.

Отже, хто такий цей бідний посадовець?

Бідний посадовець – безініціативний посадовець. Державна служба потребує чіткого мислення та наявності тисячі ідей. Розробка стратегії – це обов’язкова умова роботи керівника абсолютно всіх ланок. Чи може посадовець спокійно створювати заходи з підвищення економічних показників чи соціальних стандартів, коли його голова зайнята думками, у кого б позичити пару сотень гривень до авансу? Скоріш за все такий чиновник обере більш легкий шлях і поведе всіх по перевіреній стежці, винайденій попередниками. Навряд чи в кабінеті такого посадовця ви побачите світло після 17.00. О 17.05 робітник покине держустанову і не відповідатиме на дзвінки по роботі. А на ваше обурення з цього приводу скоріш за все відповість: «яка зарплата – така і робота».

Бідний посадовець – залежний посадовець. Він дуже легко стає керований тими, хто має більше статків але менше повноважень. В українській політиці є безліч прикладів цієї ситуації. Один з найяскравіших спостерігають мої земляки у Запоріжжі. Протягом останнього року ми бачимо повальне мігрування топ-менеджменту «Запоріжсталі» до провладних кабінетів в мерії. Можна безкінечно казати про втілення політичних амбіцій, але я дивлюсь на це чисто з прагматичної точки зору. Якщо б я, маючи зарплатню у триста сімдесят тисяч гривень, раптово вирішив проміняти її на щомісячний оклад у тринадцять тисяч гривень (а саме так поступив Володимир Буряк, змінивши посаду головного інженера МК «Запоріжсталь» на мерське крісло), моя дружина в кращому випадку покрутила б пальцем біля скроні, в гіршому – запропонувала б жити в тому самому кріслі. Гаразд, припустимо, що в родині пана Буряка більш високі стосунки, і матеріальне становище програло у сутичці з амбіціями (все ж таки очільник міста – престижна посада). Але що спонукало інших заможних «запорожсталівців» вчинити так само?

Колишній директор ТОВ «Соціальні ініціативи Запоріжжя» задекларував 1 145 367 гривень, отриманих за основним місцем роботи (понад 95 тис. гривень на місяць), начальник відділу з питань регіонального розвитку МК «Запоріжсталь» – 556 592 гривень (понад 46 тис. гривень на місяць). Обидва вони відмовились від своїх посад на користь посади заступника міського голови, з офіційною винагородою в розмірі приблизно в дванадцять тисяч гривень.

Така ж ситуація і з новими очільниками КП – колишніми топ-менеджерами «Запоріжсталі». Згідно офіційних декларацій, заробітна плата директора комунального підприємства в Запоріжжі становить трохи більше восьми тисяч гривень. Але це не завадило головному енергетику МК «Запоріжсталь» відмовитися від зарплатні у 53,5 тисячі гривень та очолити КП «Міські теплові мережі». І таких прикладів – маса. Всі посадовці суттєво втратили в заробітних платнях, при цьому рівень їхнього життя не змінився.

Дивлячись на це виникають підозри: а чи справді нова команда складається суцільно з одних альтруїстів? Чи може їхні прізвища все ж таки не викреслені з зарплатних відомостей прибуткового комбінату, бо щось занадто злагоджено посадовці в міській раді відстоюють позицію головного «запоріжсталівця».

Бідний посадовець – корумпований посадовець. Невисока заробітна плата є чудовим полем для вирощування та процвітання корупції. Бідний посадовець не боїться звільнення і тому може не погребувати хабарем. Робота за принципом «а що мені втрачати?» кожного дня виливається у непрогресивні проекти та незаконні рішення.

В Україні поки що є один яскравий та позитивний приклад для цього блоку. Це – реформа МВС. Статистика показує, що скоївши правопорушення сьогодні дуже проблематично «порєшать на месте», як це було прийнято з працівниками ДАЇ. Звичайно, існують окремі прецеденти, але в своїй більшості нові поліцейські бояться втратити свою престижну роботу, і розмір заробітної плати тут грає не останню роль.

Бідний посадовець - безперспективний посадовець. Якщо не брати до уваги пункт про залежність, а припустити виключну чесність та неупередженість кандидата на керуючу ланку держслужби, давайте відповімо на питання: «чи привабить розумну перспективну людину, яка подає великі надії, робота з зарплатнею в п’ять тисяч гривень?» Звичайно що ні.

От і виходить, що здебільшого найкращі мізки країни реалізують не на держслужбі а зовсім в інших, більш платоспроможних сферах, або, взагалі покидають країну та їдуть за кордон.

Важлива робота завжди повинна гідно оплачуватися. І це ми бачимо на прикладі все того ж відомого комбінату. Втім, якщо порівняти розмір заробітних плат виходить, що посада менеджера середньої компанії престижніша, ніж посада мера міста чи його заступника? Чи очолювати область легше, ніж давати розпорядження на заводській планьорці? Якщо так – чи потрібен нам губернатор/міський голова, чиї розумові здібності, грубо кажучи, поступаються здібностям директора заводу (адже у директора вистачить кмітливості не погоджуватися на роботу з заробітною платнею в десятки разів нижчою, ніж є).

Ситуація із платоспроможністю в самоврядуванні свідомо створює умови, коли в чиновницькі крісла з корінням поростають або невдахи, які звикли задовольнятися малим, або корупціонери, які живуть хабарями. І ці невдахи/хабарники щодня керують нами.

Не хочеться завершувати свій допис на ноті безвихідності. Я щиро вірю, що в Україні ще залишилися посадовці, одержимі ідеєю змінити державу на краще. Але і їм врешті решт захочеться смачної їжі та гарного одягу. Нажаль, ентузіазм як і альтруїзм також має термін придатності.

Закликаю всіх пам’ятати про це, коли в черговий раз захочеться зробити вибір на користь бідного посадовця.  

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи