Навіщо нам потрібна е-революція держінституцій?

Хто би не став наступним президентом, він неминуче зіткнеться з головним викликом - необхідністю розвивати країну в умовах зовнішньої агресії. Консервація старої системи або спроби її змінити, призначивши на ключові пости «нових осіб», тільки на перший погляд виглядають як два альтернативні шляхи.

Державні інститути та система управління в Україні все ще мають значно більше спільного з «совковими» аналогами, ніж із західними зразками. Це цілком очікувано. Надзвичайно низький темп реформ накладається на «онтологічну» інерційність інститутів, які не здатні адаптуватися до нових трендів та викликів ані в економіці, ані в соціальній сфері, ані у ВПК (останнє - критично для нас).

Нові люди з усім їх професіоналізмом та прогресивними поглядами, на жаль, не панацея. Система не просто застаріла. Вона надлишкова і стає тягарем розвитку. Майже п’ять років назад я написав допис на своєму акаунті у facebookнаступного змісту: «Якщо в країні піца приїздить раніше швидкої допомоги, а логістика супермаркетів краще ніж в армії – таку державу потрібно негайно реформувати». І нашому «волонтерському десанту» дещо вдалось зробити в Міноборони в 2015 році.

Ми маємо знаходити ефективні рішення і «писати упоперек лінійованого паперу». Інститути державного управління орієнтовані на самозбереження та підтримку процесів? Зміцнюють бар'єри між елітами та людьми? Не знають, що робити з інноваційними галузями, які розвиваються надто швидко? Значить, їх посередництво не створює жодної «додаткової вартості» та користі для суспільства, імає бути замінено електронними сервісами.

У сьогоднішній ситуації ми не маємо права діяти шляхом проб і помилок, сподіваючись, що нові управлінці виявляться більш чесними та грамотними, ніж їх попередники. Технологічна революція в державному секторі знизить вплив людського чинника до мінімальної позначки. Ба більше: ніякий умовний «янукович» вже не зможе «прогнути» систему під себе. «Сім'я» неможлива там, де є відкритий код та рівний доступ.

У нас часто згадують США - сильні демократичні інститути роблять державу настільки стійкою, що її основи не здатний розхитати президент без жодного досвіду державного управління. Україна не має в розпорядженні «запасних» століть, щоб step by step вибудовувати схожу модель стримувань та противаг. Натомість ми маємо розвинений IT- сектор, який може запропонувати оптимальні рішення, що дозволять винести за дужки зайве. Головне - задати правильні орієнтири та пріоритети.

Будь-які, навіть «найгнучкіші» та найсучасніші, інститути - це не більш, ніж інструмент. Двигун автомобіля. Напрямок руху визначає суспільство. Якщо проаналізувати весь спектр запитів різних соціальних груп - від малих і середніх підприємців до волонтерів або тих самих айтішників - напрямок вимальовується досить чітко.

По-перше, держава має стати ближчою до кожного з нас за допомогою сервісів, головним замовником яких буде звичайний громадянин замість чиновника. Додатку у смартфоні на базі open data цілком достатньо, щоб «вирішити питання» без корупційної ренти чиновників. 

По-друге, частину функцій державних інститутів можна передати на аутсорс профільним громадським організаціям або приватному бізнесу. Це не лише посилить підзвітність. Державно-приватне партнерство - ключ до зростання довіри між усіма стейкхолдерами. До речі, саме з нього починалося електронне управління в Естонії, на яке зараз рівняються багато країн. Достатньо згадати, що X-Road, який об'єднує різні бази, котрі є у розпорядженні держави, створювався приватними компаніями на замовлення уряду.

Україна вже має успішні кейси, які відповідають цим вимогам. Вони добре відомі: ProZorro та e-Health. Знаючи ситуацію зсередини, ризикну припустити, що не менш надихаючі приклади має «спродукувати» реформа армії і ВПК.

І починати слід з формування нової (чи принципово іншої, нерадянської) ідеологічної рамки. Якщо дуже стисло: життя солдата - головна цінність. Якщо його можуть замінити дрони та роботи, це повинно відбутися вже найближчим часом. Армія РФ чисельно перевищує нашу в рази. Тому шлях до перемоги над сильним супротивником - це унікальні технології і спроможність у будь-який момент завдати неприйнятної шкоди, а не «жива сила» в окопах.

Подібний підхід може бути «розпакований» у цілу низку конкретних кроків. Іншими словами, він чітко вказує, що і де потрібно змінювати.

Наприклад, у нас є нагальна потреба у новій законодавчій рамці, яка значно прискорить розвиток ВПК. Насамперед йдеться про Закон про державно-приватне партнерство, проект якого був підготовлений ще у 2015 році спільно з компанією KPMG.

Так, сьогодні приватним компаніям можуть набагато простіше отримати ліцензії та дозволи для виконання державного оборонного замовлення. Проте цього недостатньо. Глобальна мета - створення спеціалізованих кластерів в області авіоніки, сучасної електроніки, засобів зв'язку, виробництва ракет та високоточного озброєння. І все це спільно з лідерами ринку такими як LockheedMartinCorporation, ThalesGroup, тощо, а також у перспективі - формування хабу для НАТО і третіх країн, які купують у нас озброєння.

Особливість цієї інфраструктури полягає у тому, що вона буде орієнтована не лише на виробничу кооперацію, але й зробить можливими спільні дослідження з подальшим випробуванням прототипів у зоні ООС, що дозволить залучати нові технології та партнерів. Танки з дистанційним управлінням незабаром стануть такою самою реальністю, як безпілотники сьогодні.

Наші конкурентні переваги в ITтакож затребувані у сфері військової логістики та послуг із забезпечення потреб армії - в управлінні військовим майном, рекрутингу, навчанні військовослужбовців, забезпеченні їх якісною медичною допомогою, які відповідатимуть стандартам НАТО.

«Укроборонпром» потрібно системно реформувати і проведення незалежного міжнародного аудиту та запровадження нових стандартів корпоративного управління – це лише перші кроки. До його стратегії слід «вписати» глобальні тренди розвитку озброєння та військової техніки, а міжнародним приватним компаніям - забезпечити прямий вихід на український ринок.

Водночас також варто переглянути базові підходи до управління в Збройних Силах. Перше - це делегування Генштабом повноважень з ухвалення тактичних рішень командирам підрозділів, як це відбувається в арміях країн-членів НАТО. Друге - нова організаційна структура органів військового управління за принципами натівських J-структур з чіткою спеціалізацією підрозділів і новою системою демократичного громадського контролю. Третє - Міністерство оборони має стати сучасним офісом для цивільних професіоналів, які візьмуть на себе політичну відповідальність за ухвалення рішень у військовій сфері (включно із закупівлями та державним оборонним замовленням).

Цей список далеко не вичерпний. Дискусія тільки починається. Але вона потрібна саме тут і зараз, незважаючи на політичну турбулентність. Війна на Донбасі - не лише виклик, але й шанс провести аудит, демонтувати слабкі ланки та побудувати більш ефективну систему. І це допоможе нам перемогти і повернути тимчасово окуповані території. А потім - масштабувати принципи та інструменти успішної (я в це вірю!) реформи на інші сфери, де е-революція держінституцій дозволить «зрізати кут» і значно прискорить остаточне розставання з совком.