Оплата роботи у святковий або неробочий день у межах місячної норми

Постанова ВС від 24.07.2019 р. у справі № 817/2367/16.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017, позов задоволено та скасовано спірні припис і постанова відповідача про накладення штрафу.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що положення статті 107 КЗпП, порушення якої, на думку управління Держпраці, допустив позивач, передбачають, як виплату працівникам заробітної плати за роботу у святковий і неробочий день у подвійному розмірі, так і можливість, за бажанням працівника, надання іншого дня відпочинку за роботу у вказані дні й такі дні відпочинку були надані за відповідними заявами працівників.

Держпраця вказувала в скарзі, що працівникам товариства не могли надати інший день відпочинку, оскільки вони одержують місячний оклад і робота у святкові і неробочі дні провадилася у межах місячної норми робочого часу, а відтак, у разі надання дня відпочинку за таку роботу, не буде повністю відпрацьована встановлена норма робочого часу.

Працівникам Товариства не міг бути наданий інший день відпочинку, оскільки такі одержують місячний оклад і робота у святкові і неробочі дні провадилася у межах місячної норми робочого часу, а відтак, у разі надання дня відпочинку за таку роботу, не буде повністю відпрацьована встановлена норма робочого часу. Скаржник зауважує, що наведені висновки випливають з постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі — постанова Пленуму ВСУ №13), а також листа Міністерства соціальної політики України від 09.12.2014 №922/13/155-14 «Щодо компенсації за роботу у святкові (неробочі), вихідні дні» 9далі — лист Мінсоцполітики №922/13/155-14).

Касаційний суд скасував рішення попередніх інстанцій і встановив наступне:

Мінімальними державними гарантіями у розумінні статті 12 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі — Закон №108/95-ВР) є норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Такі встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

В той же час, статтею 107 визначено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплати у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Аналіз змісту положень наведеної статті КЗпП дає підстави для висновку, що працівникам, які одержують місячний оклад, робота у святковий і неробочий день оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо така робота провадилася понад місячну норму.

Також, у постанові Пленуму ВСУ №13 зазначено, що робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входила до кола його обов`язків. Працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, вона оплачується за години, відпрацьовані в ці дні: відрядникам — за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено. На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу.

Отже, у разі, залучення до роботи у святковий чи неробочий день працівників, які одержують місячний оклад, така робота оплачується у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, лише якщо ця робота провадилась з перевищенням місячної норми робочого часу. При цьому, у разі виконання зазначеними працівниками роботи у святковий чи неробочий день, однак, у межах місячної норми робочого часу, інший день відпочинку не надається, оскільки це спричинить зменшення встановленої їм норми робочого часу.