Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
12.08.2019 15:14

Парламентські перегони: кілька важливих висновків

Адвокат, фахівець з виборчого права

Парад двійників, формалізм та відсутність покарання за невиконання програм: або навіщо Україні нове виборче законодавство!

Парламентські перегони: кілька важливих висновків

Скінчилися вибори, на яких, як кажуть деякі експерти, народ вкотре здійснив революцію, цього разу, на щастя, мирну. Українці показали «червону картку» старим елітам, відправивши їх у відставку. Натомість прийшли нові обличчя, від яких тепер громадяни чекають реформ, покращення життя вже зараз і хороших перспектив у майбутньому. Я ж хочу зупинитися на кількох моментах, які, на мою думку, варті уваги не тільки для адвокатської спільноти. Отримавши оновлений склад парламенту з монопартійною більшістю «слуг народу», хотілося б сподіватися і на якісні та швидкі зміни у виборчому законодавстві.

Надмірний формалізм — це добре чи погано?

Багатьом кандидатам у депутати і на минулих виборах довелось звертатися до Феміди, аби отримати право бути обраним до представницьких органів влади. І зараз мова піде не про Шарія чи Клюєва. Остання кампанія знакова через одну з ухвал Верховного Суду, якою ЦВК обмежено в застосуванні надмірного формалізму в разі відмови кандидатам у реєстрації. Справа Павла Насєдкіна цікава тим, що вперше вдалося зламати традицію, яка тривала всі роки незалежності.

Отож, Павло Насєдкін приніс документи на реєстрацію у виборчому окрузі №78, але їх забракувала ЦВК. Претензії комісії стосувалися автобіографії, де він не вказав відомостей про трудову діяльність, адресу проживання і номер телефону. А це, на думку ЦВК, є порушенням пункту 2 частини 2 статті 55 Закону «Про вибори народних депутатів України».

Шостий апеляційний адміністративний суд у цьому спорі став на бік ЦВК, заявивши, що пан Насєдкін не дотримався визначених обов’язкових вимог до автобіографії кандидата в депутати, передбачених у законі. Таким чином, приховування або неусвідомлене не зазначення повного переліку обов’язкових відомостей в автобіографії створює потенційну можливість формування у виборців хибного враження про кандидата і не відповідає принципам виборчого права.

Натомість Верховний Суд під час розгляду цієї справи на основі вивчення міжнародних правових актів та внутрішніх роз’яснень ЦВК вказав, що відмова громадянину України у праві бути обраним до представницьких органів влади має бути розумною та відповідати цілям і завданням закону. Судді встановили, що доказів про недостовірність інформації про трудову діяльність Насєдкіна ЦВК не має, а відомості про місце роботи є в копії трудової книжки. Крім того, помилки і неточності в автобіографії — малозначна підстава для відмови в реєстрації кандидатом у народні депутати, бо всі зазначені відомості є в інших документах, поданих до ЦВК. На основі таких фактів Верховний Суд дійшов висновку, що позиція ЦВК — це прояв надмірного формалізму під час прийняття документів. Тому останній довелося стати на горло власній пісні і виконати постанову Верховного Суду, зареєструвавши кандидатом у нардепи Павла Насєдкіна.

Я гадаю, що в такий спосіб Верховний Суд забезпечив баланс інтересів між бюрократичною процедурою і правом кандидатів балотуватися. І, як на мене, зробив велику послугу кандидатам. Адже, використовуючи такий прецедент, громадяни можуть певною мірою нехтувати виборчим законодавством, апелюючи до надмірного формалізму, який заважає їм стати кандидатом. Водночас ми говоримо про вибори до Верховної Ради, і людина, яка бачить себе у вищому законодавчому органі країни, має бути спроможна розуміти закон і застосовувати його в тому форматі, у якому він виписаний.

З одного боку, рішення Верховного Суду — це, звичайно, чудова можливість захистити і поновити свої права бути обраним. Однак, з іншого боку, виконувати досить прості вимоги закону — набагато розумніший і простіший шлях.

Парад двійників

Після завершення виборчої кампанії в Комітеті виборців заявили, що 90 878 осіб проголосували за кандидатів-двійників на позачергових виборах до Верховної Ради. В середньому залежно від округу особи, які мають однакові прізвища з більш відомими кандидатами, отримували від 0,06% до 5% голосів. Ба більше, у низці округів кандидати-двійники відбирали голоси відразу в кількох претендентів; були й випадки, коли двійники не давали виграти потенційному лідеру.

Юристи, які працюють із виборами, чудово знають, як люди зі схожими прізвищами заробляють на цьому, вимагаючи гроші у «справжніх» політиків. Однак чому б ЦВК не запровадити, здавалося б, цілком логічну практику і примусити таких кандидатів особисто з’являтися на засідання? Багато чого могло прояснитися на місці, як-то кажуть, не відходячи від каси. Свого часу колишній голова ЦВК Микола Охендовський закликав кандидатів, які постраждали від дій «клонів», звертатися у правоохоронні органи, адже за перешкоджання вільному волевиявленню громадян є цілком реальна кримінальна відповідальність.

Однак минулого парламентського сезону ми знову спостерігали чималий парад «клонів», які не злякалися ні ЦВК, ні правоохоронців, і, як свідчить статистика, у деяких округах цілком реально впливали на результат волевиявлення.

Програми кандидатів — ні обіцянок, ні пробачень

Мажоритарна складова виборчої системи, попри всі недоліки, має один великий та очевидний плюс. Вона дає можливість українцям обирати не аморфну і безлику владу, а конкретну людину, яка представлятиме інтереси округу в столиці. Насправді громадянам варто розуміти, якого депутата вони хочуть бачити у Верховній Раді: того, який пише закони, чи того, який просуватиме інтереси свого округу в законодавчому органі. В ідеалі ефективний парламентарій мав би гармонійно поєднувати ці завдання.

Однак, аналізуючи програми кандидатів, не тільки я роблю висновок, що вони перетворилися на формальний документ і стали ознакою слабкості нашого виборчого законодавства. Адже жоден кандидат не несе ніякої відповідальності за виконання обіцянок. Тому на зустрічах із виборцями у сільських клубах чи міських дворах майбутній обранець може обіцяти молочні ріки, ковбасу по 2,20 і на додачу ще й місяць із неба: обіцянка в цьому випадку — цяцянка.

Іншими словами, кандидати в депутати надзвичайно полюбляють на таких зустрічах запитання абстрактні, наприклад, «чи любите ви Україну?». А треба їх примушувати давати відповіді на питання конкретні — «що, як саме зробите і коли?», щоб можна було робити висновки. Програми кандидатів важливі, але треба розуміти: здебільшого їх пишуть політтехнологи, і головна мета — не виконувати обіцяне, а сподобатися виборцям.

Власне, на кожних виборах громадянин і кандидат у народні депутати теоретично укладають «джентльменську угоду» — громадянин погоджується, щоб обраний ним претендент отримав повноваження в обмін на ті обіцянки, які прописані в програмі кандидата. А оскільки відповідальності за їх виконання законом не передбачено, то громадянин не має іншого вибору, як щоразу купувати кота в мішку. Свою згоду на обрання кандидата він дає, а в обмін на що саме — ніхто насправді не знає…

Однак є сподівання, що новобрані «слуги народу» нестимуть на своє перше засідання у Верховній Раді грубу папку з новими законами, серед яких буде і новий Виборчий кодекс. А в ньому нарешті з’являться норми щодо відкритих списків, двійників, програм кандидатів — усіх тих недоліків, які вже десятиліттями обіцяли змінити попередники, але так цього і не зробили.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net