Генеральний план - деталі

Генеральний план в контексті залучення ангажованих іноземних фахівців на тлі ігнорування вітчизняних професіоналів.

Генеральний план в контексті залучення ангажованих іноземних фахівців на тлі ігнорування вітчизняних професіоналів. 

Останні двадцять вісім років життя Києва та України в цілому пройшли у невпинному віддаленні не тільки від основних чинних принципів планування та регулювання розвитку населених міст, а й в їх системних фундаменталь-них порушеннях. Владні структури Києва та їх бізнес-партнери-забудовники категоричне не бажали та не бажають діяти в "межах можливого" в співпраці з вітчизняною професійною спільнотою за затвердженим Генеральним планом. Це не відповідало їх намаганню за будь-яких умов будувати де заманеться й якнайбільше, без будь-якого урахування реалій конче необхідного супутнього розвитку інженерно-транспортної та містобудівної інфраструктури. Їх дратували до нестями жорсткі обмеження забудови території історичного центру Києва. Нажаль, в цій розлогій руйнівній діяльності вони знайшли вірних партнерів, помічників та союзників в Адміністрації президента, Міністерстві культури, в Мінрегіонбуді, в Київраді та в  КМДА. 

Однією з головних нав'язливих вад діючої влади є її небажання співпрацювати з вітчизняними професіоналами, які наполягають на жорсткій регламентації містобудівельних процесів в місті відповідно до загальносвітового усталеного ладу та затвердженого Генерального плану. Їх постійні численні посилання та наївне сподівання на можливе "іноземне диво" у вигляді "нового сучасного генерального плану європейського зразка" не враховують головне:

1. Всі історичні міста світу розвиваються за однаковими принципами сполучення умов збереження планувально-масштабної містобудівної основи історичного середовища та перманентного, сталого, пропорційного розвитку решти територій міста.

2. Постійний розвиток та реконструкція інфраструктури здійснюється відповідно до чергових вимог та технічних можливостей часу.

3. Без довготривалої стратегії містобудівний розвитку міста та її спадковості без прив'язки до змін влади кожні 4-5 років, отримання позитивного результату неможливе.

Іноземні колеги завжди охоче діляться принципами містобудівної організації міських територій,  які перевірено багаторічною практикою. Вони незмінно починають з величезних негараздів незручного неправильного міста Києва, який перерізано навпіл великою рікою, його крутим та вкрай незручним правим берегом, тощо. Коли б не це, все могло би бути просто чудово. Але, до справи...

За баченням сучасних керівників за посадою, не-киян по походженню, та не-архітекторів за освітою, неодмінними знаковими атрибутами сучасного європейського міста повинен бути зовсім не стан міського середовища та всесвітньо відомого історичного центра. Найголовніше - це загадова смарт-складова, велосипеди та неодмінно й попри все, пішохідні зони. Зробіть це і буде нам щастя - кажуть вони іноземним месіям від містобудування. І що ж вони чують у відповідь - це справжнє "дежа вю", десь та колись вони все це вже чули...    

В основі класичної містобудівної організації, в першу чергу, входить правильна пішохідно -транспортна інфраструктура. Вони пропонують:

1. Мінімізація притоку автомобільного транспорту в місто – абсолютна перевага належить громадському транспорту.

1.1. Така мінімізація створюється зовсім не системою адміністратив-них заборон та обмежень або відсутністю міст для тимчасового паркування. Близько 12-14% території центрів світових міст зайнято багатоповерховими паркінгами, але з досить великою вартістю погодинного перебування, яка десь на 15-20% нижче розміру штрафу за неправильне паркування.

1.2. На основних напрямках руху створюються транспортні паркувальні термінали. Там, не заїзжаючи в центр міста, можна залишити своє авто та пересісти  на зручний маршрут громадсь-кого транспорту.

1.3. Транзитний транспорт пересікає місто по тунелях або віадуках.

1.4. В містах, де пропускну спроможність вулиць майже вичерпано, не дозволяється будувати будь що, спроможне притягнути додаткові автівки.

2. Створення пішохідних зон, яке супроводжується:

2.1. Достатньою кількістю об’їздних шляхів та вулиць з відповідною пропускною спроможністю.

2.2. Забезпеченням відповідної кількості багорівневих паркінгів на межі пішохідних зон.

2.3. Не переущільнувати забудову міського середовища, яка створює ефект його беззаперечного знецінення.

2.4. Статус будівель не може бути нижчим, ніж статус земельної ділянки.

5. Бажання інвесторів обмежуються зоннінгом та правилами забудови, які визначають рекомендовані пропорції віконних прорізів, матеріал та членування їх заповнень (наприклад – заборона застосування білого метало-пластика) 

5.1. Містобудівний банк даних ділянок під потенційну забудову одразу дає інвестору-забудовнику можливість усвідомити весь комплекс обмежень, щодо її забудови:

5.1.1. Можливе функційне призначення 

5.1.2. Максимальний відсоток площі забудови та мощення відносно площі ділянки

5.1.3. Максимальна висота ( в найвищій точці)

5.1.4. Кількість скатів даху

5.1.5. Кути скатів даху

5.1.6. Максимальна висота водостічних жолобів.

5.1.7. Відстані від межі ділянки 

5.1.8. В разі наявності мансардного простору – максимальний відсоток його площі, відносно площі останнього поверху 

А де ж диво та новий надсучасний Київ, невже знову фокус не вдався? Дуже прикро, але нашим можновладцям, для яких нема пророка у власній Вітчизні, досі не поталанило потрапити на вимріяного чарівника Девіда Копперфілда – містобудівельника. Бо тільки справжнє диво може допомогти тим, хто мріє зробити з історичним Києвом щось унікальне – «новий генеральний план» (це - як заказати комусь креативному нову анатомію людини). І щоб і далі можна було робити все, що заманеться, попри всі існуючі загальносвітові принципи містобудування та звичайний здоровий глузд.