Хто має встановлювати збори за адмінпослуги: Верховна Рада чи Кабмін?

Сфера оплати адміністративних послуг (реєстрації, дозволи, паспорти тощо) в Україні характеризується цілою низкою проблем. Багато розмірів адміністративних зборів за такі послуги є необґрунтованими, недостатньо прозорими, а інколи навіть незаконними. Дані платежі передбачаються численними нормативними актами, у тому числі підзаконними. Є випадки, коли повна плата за послугу встановлюється не одним, а декількома суб’єктами (наприклад, за паспортні документи).

Головною проблемою такого хаосу та навіть свавілля у сфері оплати за адмінпослуги є відсутність належного законодавства, яке б врегульовувало порядок нарахування і справляння зборів за надання даних послуг. Про необхідність вирішення цієї проблеми знають як в Уряді так і у Верховній Раді. Однак підходи у них дещо різняться…

Так, головне нині у сфері адмінпослуг міністерство – Мінцифри, вважає, що підхід до  розмірів адміністративних зборів має бути гнучким та оперативним, а отже має встановлюватися на підзаконному рівні. Тому Мінцифри підтримує усі ініціативи і законопроєкти, що передбачають встановлення таких зборів Кабміном (наприклад, законопроєкт № 3515, у якому є така норма).

Іншої позиції дотримується група народних депутатів України, які подали законопроєкт № 4380 «Про адміністративний збір». Законопроєкт не лише визначає принципи і механізми державної політики у сфері оплати адмінпослуг, а найголовніше - містить перелік усіх базових (найпопулярніших) адмінпослуг, і щодо кожної з них встановлено чіткий розмір плати.

То який підхід варто обрати?

Щоб визначити який спосіб правового врегулювання порядку встановлення адмінзборів кращий, варто розглянути деякі позитивні та негативні аспекти кожного з них.

Встановлення розмірів адмінзборів Кабміном на перший погляд видається досить зручним. Зокрема, для держави. Адже Уряд може оперативно і гнучко їх змінювати залежно від різних соціально-економічних чинників. Також Кабмін менш уразливий до передвиборного популізму, адже йому не потрібно шукати голоси безпосередньо у виборців.

В той же час, такий «ручний» режим встановлення та зміни розмірів адмінзборів несе в собі також і багато ризиків для зловживань. І такі зловживання тривають в Україні десятки років. Так, Кабмін відомий сумнозвісними «переліками послуг», які затверджував своїми постановами. У них нерідко одна адмінпослуга подрібнювалася на кілька окремих з окремою платою. Саме у цих актах досі є «платні консультації» Мін’юсту, впроваджена платність послуги замість впорядкування відносин законом. Цю проблему дещо пригальмував Закон «Про адмінпослуги», згідно якого плата за адмінпослуги має визначатися законом. Однак саме цю норму бажає звести нанівець Мінцифри, повернувши повний карт-бланш Кабміну.

Інша проблема – висока довільність зміни розмірів зборів. Так, прийняття рішень Урядом не є настільки відкритою процедурою, як прийняття законів у Верховній Раді. Уряд може підвищити розміри зборів без зайвих публічних дискусій і належних для того обґрунтувань. Відповідно, і без урахування думки громадян.

Також серед найбільш актуальних нині проблем за встановлення адмінзборів Урядом варто виділити ігнорування інтересів місцевого самоврядування. Сьогодні у органів місцевого самоврядування (ОМС) бракує ресурсів для належного надання адмінпослуг. Це пов’язано з тим, що масові адмінпослуги переважно безкоштовні або плата за них і близько не покриває витрат на їх надання. Наприклад, Декрет про держмито у більшій своїй частині не переглядався з 1993 року. Тому реєстрація шлюбу коштує всього 85 коп. При цьому, міністерствам Кабмін дозволяє заробляти, дбаючи про їх відомчі інтереси. Яскравим прикладом є держпідприємство «Документ» із сфери МВС/ДМС. За оформлення кожного паспортного документу через це ДП, воно незаконно стягує додаткові 400 грн.

Ще одним негативним явищем, що породжує Кабмін є сумнівні «пілотні проєкти» на платній основі. Так, саме підзаконним актом Уряду було впроваджено послугу під назвою «шлюб за добу». Пілот триває вже 4,5 роки, але реєструвати шлюб за добу дозволили лише з залученням державних і комунальних підприємств. І, наприклад, у КП «Готово» найдорожча вартість послуги – 13 тис. грн., найдешевша – понад 6 тис. грн. При цьому до бюджету міста Києва надходять лише 85 коп. І ще заробляє спецфонд Мін’юсту.

Насамкінець варто зазначити, що встановлення адмінзборів підзаконними актами Кабміну вступає у суперечність із нормою статті 92 Конституції України, згідно якої збори мають встановлюватися виключно законом. А отже, це ще один аргумент проти встановлення адмінзборів Урядом.

Варто наголосити, що єдиний закон про адмінзбір буде зручним насамперед для громадян. Так, кожен громадянин зможе його відкрити, знайти потрібну послугу, а разом з нею і її фіксовану вартість. Не потрібно щось вираховувати, шукати коефіцієнти і можливі «сюрпризи». Все що намагатимуться стягнути вище плати зазначеної у  законі – незаконно.

Насамкінець варто зазначити, що регулювання розмірів адмінзборів на рівні закону – не буде українським ноу-хау. Це досвід країн країн-членів ЄС. Наприклад, такі закони мають Польща, Чехія, федеральні землі у Німеччині.   

Що у підсумку?

Отже, як бачимо більшість аргументів свідчать на перевагу регулювання сфери оплати за адмінпослуги, зокрема, за базові (найпопулярніші) та встановлення зборів за них на рівні єдиного закону. Щонайменше – це прямий рецепт саме для «лікування» українських проблем (зловживання на рівні виконавчої влади, брак ресурсів для ОМС, непрозорість для громадян). Отже, вирішення цього питання має взяти у свої руки Верховна Рада. Законопроєкт № 4380 варто приймати якнайшвидше. Громадяни мають сплачувати прозорі та чітко визначені збори за отримувані ними послуги від держави.

Додактово (див. інфографіку).