Щодо зобов`язань без визначеного строку виконання у боржників Криму та ОРДЛО.
У цивільному та господарському обороті нерідко трапляються випадки, коли строк виконання зобов`язання у договорі не визначений конкретною датою, а містить певні посилання на якусь подію, або ж таке посилання взагалі відсутнє. Частіше всього це випадки, коли певна особа (кредитор) надає гроші в позику, не вимагаючи конкретного терміну повернення, а отримувач коштів (боржник) видає кредитору відповідну розписку, в якій зазначається лише факт отримання коштів, без визначення дати повернення позики.
Згідно положень ч.2 ст.530 ЦКУ, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, якщо будь-яке зобов`язання містить «відкриту позицію» щодо терміну виконання, то воно може вважатись порушеним лише після спливу семи днів з моменту, коли боржник дізнався (або повинен був дізнатися) про відповідну вимогу кредитора. Закон не містить посилань на якусь обов`язкову форму та зміст такої вимоги, тому в таких випадках потрібно виходити із загальних вимог до форми правочину (ст. ст. 205 – 208 ЦКУ), та звичаїв ділового обороту (ст.7 ЦКУ). Слід зауважити, що ч.2 ст.530 ЦКУ не вимагає від кредитора особисто вручати вимогу боржнику, або якимось чином контролювати її отримання – достатньо лише виконати обов`язок пред`явлення вимоги таким чином, щоб боржник мав реальну можливість її отримати. При системному аналізі зазначених правових норм можна дійти висновку, що вимога кредитора щодо виконання зобов`язання боржником може бути здійснена в будь-якій формі, яка буде містити достовірну інформацію щодо сутності вимоги, та дозволить боржнику ідентифікувати цю вимогу як таку, що надійшла саме від кредитора в певний момент часу. Зазвичай такі вимоги надсилаються засобами поштового зв`язку (рекомендованими листами, цінними відправленнями з описом вкладення, або без такого), або в електронній формі (за умови, що засоби електронної пошти передбачають безсумнівну ідентифікацію відправника та отримувача повідомлення). Можлива також і доставка та вручення вимоги кур`єром, у тому числі із використанням послуг відповідних суб`єктів господарювання (наприклад, «Нова пошта»).
Але ситуація дещо змінюється, якщо боржник на момент укладання подібного договору знаходився (був зареєстрований за постійним місцем проживання) на території, яка в даний час є тимчасово окупованою. Як всім нам відомо, на цій території не функціонують жодні легальні служби поштового або кур`єрського зв`язку, тому надіслати боржнику вимогу, отримавши допустимі докази такого надсилання, наразі буде неможливо. Не набагато краще буде і ситуація, коли боржник навіть виїде на підконтрольну територію і зареєструється як тимчасово переміщена особа, тому що згідно положень Закону України «Про захист персональних даних», відомості щодо зареєстрованого місця проживання, або тимчасового перебування особи не можуть бути розголошені відповідним державним органом без згоди такої особи.
Згідно положень ст.4 ЦПКУ, та ст.4 ГПКУ особа може звернутися до суду лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, тобто зверненню до суду повинно передувати порушення прав позивача (у даному випадку – несплата грошового зобов`язання боржником у строк, встановлений договором або законом). Таким чином, якщо кредитор звернеться до суду з позовом щодо зобов`язання, строк виконання якого не сплив, то у позові буде відмовлено. З іншого боку, згідно положень ч.1 ст.81 ЦПКУ, та ч.3 ст.13 ГПКУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто на кредитора покладається обов`язок надати докази звернення до боржника з відповідною вимогою, якщо строк виконання зобов`язання не був визначений у договорі.
Таким чином, діюче законодавство містить певну прогалину, яка робить фактично неможливим стягнення боргу у випадку, якщо боржник проживає (або лише зареєстрований) на тимчасово окупованій території, і строк виконання зобов`язання не був визначений при укладанні договору між сторонами. У такій ситуації кредитор не в змозі надіслати вимогу боржнику, отримавши допустимі докази її надсилання, а боржник відповідно буде заперечувати проти можливого позову, посилаючись на те, що формально строк виконання зобов`язання не сплив, а відповідну вимогу він не отримував.
Шляхом вирішення цієї проблеми могло би бути внесення відповідних змін до ЦК України, наприклад, доповнення ст.530 ЦКУ таким положенням: «У випадку, якщо боржник – фізична особа має зареєстроване місце проживання, або боржник – юридична особа має місцезнаходження на території, яка тимчасово окупована, або непідконтрольна державній владі України, він повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, яка може бути розміщена на офіційному сайті Міністерства юстиції України, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Порядок створення та адміністрування такого сайту визначається Міністерством юстиції України». Розміщення вимог може здійснюватись за плату, розмір якої буде встановлюватись КМУ, а отримані кошти будуть спрямовані на відшкодування витрат держави. У якості технічного ресурсу можна буде використовувати вже наявні реєстраційні сервіси Мінюсту, після їх незначного доопрацювання. При цьому на кредитора повинен бути покладений обов`язок розміщувати такі повідомлення або шляхом особистої явки до державного реєстратора, або дистанційно, з використанням електронного цифрового підпису.
Остається сподіватись, що законодавці долучаться до вирішення цієї проблеми.
