Гібридне правосуддя

     Сплинуло вже майже два роки з моменту публікації моєї статті « Взыскание долга в зоне АТО» (розміщена за адресою: http://blog.liga.net/user/eosychnyuk/article/15931.aspx), присвяченої деяким проблемам здійснення правосуддя в зоні АТО. Що ж змінилося?

На поточну дату в Україні залишається невирішеною неприйнятна ситуація з відправленням правосуддя у випадках, коли відповідач знаходиться на тимчасово непідконтрольній, або окупованій території.

Про-перше, з огляду на відсутність поштового зв`язку на цих територіях, є неможливом надсилання судових викликів і повідомлень. Діючі норми ЦПК України не містять іншого, крім поштового, легитимного способу виклику сторін до суду, а практика виклику через оголошення в пресі, як це передбачено ч.9 чт.74 ЦПК, є апріорі незаконною, оскільки стосується лише відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме , але у даному випадку ми маємо справу з місцем проживання, що зареєстроване, але на непідконтрольній, або окупованій території.

По-друге, знаходження відповідача на території АР Крим або ОРДЛО фактично унеможливлює не тільки розгляд справи з його участю, але і набрання чинності заочним рішенням, оскільки з огляду на норми ч.3 ст.222, ч.1 ст.294 ЦПК в їх сукупності, строк апеляційного оскарження, а відтак – набрання судовим рішенням чинності, відкладається щонайменше до відновлення роботи поштового зв`язку на цих територіях. Це призводить до того, що суди масово відмовляють позивачам у видачі виконавчих листів, що дозволяє відповідачам, зареєстрованим на території АР Крим або ОРДЛО, які мають майно, доходи або кошти на рахунках на іншій території України, ухилятись від виконання судових рішень. Разом з тим, п осилання судів на неотримання рішення відповідачем є грубим порушенням права позивача на доступ до правосуддя, оскільки таким чином виконання судового рішення фактично відкладається на невизначений строк. Згідно прецедентного рішення ЄСПЛ у справі Хорнсбі проти Греції: “параграф 1 статті 6 гарантує кожній особі розгляд судом спорів про її цивільні права й обов'язки; у такий спосіб реалізується “право на суд”, найважливішим аспектом якого є право доступу до правосуддя, тобто право звернутися до суду у цивільних справах. Однак це право стало б ілюзією, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, що стаття 6, докладно описуючи надані сторонам процесуальні гарантії - справедливий, публічний і швидкий розгляд, - залишила реалізацію судових рішень без захисту. Якщо вважати, що стаття 6 говорить тільки про доступ до правосуддя і судового процесу, то це, імовірно, привело б до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який Договірні Держави зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинне, таким чином, розглядатися як невід'ємна частина "суду" у розумінні статті 6; більш того, Суд уже застосовував цей принцип у справах про тривалість розгляду”.

Місцеві загальні суди по-різному вирішують цю проблему: деякі судді просто ігнорують особливу процедуру набрання чинності заочним рішенням, і видають виконавчий лист після спливу десяти днів з моменту ухвалення рішення, деякі – взагалі відмовляють у видачі на формально цілком законній підставі, а деякі вдаються до «гібридного», так би мовити, способу – розміщують в пресі (або взагалі – на офіційному сайті суду) оголошення про судове рішення, і видають виконавчий лист після спливу десяти днів з моменту розміщення такого оголошення. При цьому ні ВССУ, ні ВСУ самоусунилися від вирішення проблеми, і не зробили навіть найменшої спроби роз ` яснити судам, як слід діяти в таких випадках.

Дещо більш креативний, цілком «гібридний» підхід до вирішення проблеми винайдений ВГСУ. Як зазначено в п.6, п.7 інформаційного листа від 1 2.09.2014 р. № 01-06/1290/14 , у часник судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду, зокрема, шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення , з а неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу і в такий спосіб - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). Надсилання судових рішень у справах, учасники судового процесу в яких знаходяться на території проведення АТО, здійснюється таким же чином, як і повідомлень про час і місце розгляду справи (пункт 6 цього листа), за винятком надсилання телеграм і телефонограм. Але такі дії прямо суперечать вимогам ст.56, ст.64, ст.87 ГПКУ, які передбачають надсилання судових повідомлень сторонам виключно поштовими відправленнями.

Слід зазначити, що з одного боку, свідоме порушення судами процесуальних норм не є ознакою європейського правосуддя, але не є такою ознакою також і «підвішування» ситуації на невизначенний строк, що прямо суперечить практиці ЄСПЛ, а правова невизначеність з цього питання суперечить міжнародним зобов ` язанням України, зокрема, не відповідає загальній концепції реформи правосуддя.

Але найбільше здивування викликає позиція заонодавця, який на тлі вирішення глобальних завдань з реформи судової влади в цілому, не помічає конкретної, вже перезрілої проблеми – системного і тривалого (на протязі двох років) порушення прав суб`єктів приватного права на доступ до правосуддя. Вважаю, що цю проблему треба вирішувати терміново, і прикласти зусилля до цього повинно все українське суспільство.

Мною сьогодні, 15 жовтня 2016 р. на адресу голови к омітет у з питань правової політики та правосуддя Верховної Ради України Р.П. Князевича, та заступника глави Адміністрації Президента України О.В.Філатова надіслане звернення, з пропозицією невідкладно внести на розгляд ВР України законопроект такого (або аналогічного) змісту:

1.Частину 9 статті 74 ЦПК України викласти в такій редакції: « Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, або знаходиться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті ».

2.Частину 1 статті 227 ЦПК України викласти в такій редакції: « Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення. Відповідачам , зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи як их невідоме, або знаходиться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, про ухвалення заочного рішення, не пізніше десяти днів з дня його проголошення повідомляється через оголошення у пресі. В оголошенні повинні бути зазначені такі відомості: суд, що розглянув справу, номер справи та дата ухвалення рішення, найменування (імена) сторін та третіх осіб по справі, предмет позовних вимог. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається таким, що отримав копію заочного рішення . Друкований орган, у якому розміщуються відомості про ухвалені заочні рішення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Пропоную всій юридичній спільноті України (адвокатським та правозахистним об`єднанням, юридичним фірмам, та окремим волонтерам) долучитися до вирішення цієї перезрілої проблеми, та надіслати аналогічні звернення до відповідних суб ` єктів законодавчої ініциативи.