Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.08.2013 16:18

Проблемні питання у спадкуванні нерухомого майна

Про деякі законодавчі колізії у відносинах між кредиторами та правонаступниками боржника

Предметом розгляду у цій статті є певні правові колізії, що можуть виникати у відносинах між кредитором та правонаступником (а даному випадку – спадкоємцем) боржника.

Як відомо, згідно з положеннями ч.1 ст.1218 ЦКУ, ст. 1282 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Момент виникнення майнових прав на спадщину визначений нормами ст.1268, ст.1269 ЦКУ, згідно з якими спадкоємець при певних умовах визнається таким, що прийняв спадщину. Таким чином, законодавством на перший погляд питання правонаступництва при спадкуванні врегульоване повністю. Але це  - тільки на перший погляд.

Так, згідно ст.1299 ЦКУ,  якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна. Виникає питання: якщо спадкоємець прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно,  але не зареєстрував його, то чи вважається він власником цього майна? Однозначної відповіді на це питання законодавець не дає. З одної сторони, з гідно з ч.3 ст.1296 ЦКУ, відсутність свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину, тобто факт отримання (неотримання) свідоцтва про право на спадщину не повинен вплива ти на обсяг прав та обов*язків спадкоємця померлого боржника. Непрямий в исновок щодо універсального правонаступництва спадкоємців, що прийняли спадщину, містится в п.27 постанови Пленуму ВСУ  «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 р., де зазначено: «Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу». З іншої сторони, прямої вказівки на набуття спадкоємцем якимось чином права власності на успадковане майно ця постанова не містить. Ще цікавіше виглядає п останова ВСУ від 23 січня 2013 р. по справі № 6-164цс12, де зазначено:  «Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру (ч.2 ст. 1299 ЦК України)». Таким чином, Верховний Суд України вважає, що спадкоємець одночасно може набути статус власника нерухомого майна в частині володіння та користування, і не набути – в частині розпорядження таким майном. Це досить дивна правова позиція для системи континентального права, існуючої в України. Як відомо, о дним з основних постулатів континентальної правової системи є неможливість встановлення двох однакових прав власності на одне й те ж майно. Право власності в його континентальному, у тому числі українському, розумінні неможливо «розщепити»: воно або повністю зберігається за власником, або повністю втрачається ним.

Крім того, відсутність реєстрації права власності на нерухоме майно за спадкоємцем фактично унеможливлює звернення стягнення на таке майно по боргам спадкодавця. Згідно ч.3, ч.4 ст.63 Закона України «Про виконавче провадження», у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом. Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Таким чином, якщо спадкоємець не отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно (з одночасною реєстрацією нотаріусом права власності у державному реєстрі речових прав), то державний виконавець буде позбавлений можливості на законних підставах накласти арешт на таке майно та реалізувати його на прилюдних торгах.

Не менш суперечливою є сітуація із спадкоємцями, які постійно проживали разом зі спадкодавцем. Згідно з положеннями ч.3 ст.1268 ЦКУ, ст.1269 ЦКУ, с падкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Слід зауважити, що згідно з п.4.10 гл.10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Мінюста України N 296/5 від  22.02.2012 р., видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена. Натомість на нотаріусів не покладений обов*язок за своєю ініциативою встановлювати коло спадкоємців, тобто якщо до нотаріуса звернувся спадкоємець із заявою про прийняття спадщини, то у такому випадку нотаріус повинен видати йому свідоцтво про  право на спадщину, у тому числі – на нерухоме майно, після чого цей спадкоємець вправі на законній підставі укласти правочин з відчуження такого майна. Однак після цього може скластися вкрай неприємна сітуація, якщо до нотаріуса за отриманням свідоцтва звернеться ще один спадкоємець, якій  постійно проживав разом із спалкодавцем - тобто виявиться, що спадкоємців вже більше одного. Виникне судовий спір, в результаті якого буде встановлена часткова (а не одноособова) власність на спадкове майно, і «новий» спадкоємець буде вправі витребувати свою частку майна у добросовістного набувача, якій придбав це майно у «старого» спадкоємця.

Але у цих випадках щонайменше існує право вибору – приймати спадщину чи відмовлятись від неї, реєструвати  успадковане нерухоме майно чи не реєструвати, укладати з таким майном угоди, чи краще утриматись від цього. Але є випадки, коли особа навіть не має права вибору, стаючи заручником недосконалого законодавства. Згідно з ч.3, ч.4 ст.1273 ЦКУ, неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Як відомо, у нас діють популістські традиції та звичаї, які вважаються направленими на соціальний захист прав дітей на майно, тобто практично неможливо отримати згоду органу опіки та піклування на відмову від спадщини малолітньою (неповнолітньою) особою.

Розглянемо гіпотетичну сітуацію, згідно з якою малолітня особа, що проживала разом зі спадкодавцем, фактично примусово успадкувала нерухоме майно -  а також одночасно борги на умовну суму 100 000 грн. Кредитором заявлений позов до такого спадкоємця, і в процесі розгляду справи була призначена товарознавча експертиза, згідно висновків якої вартість успадкованого майна складає рівно 100 000 грн., в результаті чого позов був задоволений повністю. На перший погляд, інтереси спадкоємця не постраждали – але все насправді не так просто, як здається. При зверненні стягнення на успадковане майно воно буде продано з торгів – і малоймовірно, що за 100 000 грн., скоріше всього буде проведена уцінка, і виручена сума складе у найкращому випадку 80 000 – 90 000 грн. Після відрахування витрат виконавчого провадження та виконавчого збору кредитор отримає від 60 000 до 67 000 грн. Різниця, тобто сума розміром від 33 000 до 40 000 грн., буде непогашеним боргом спадкоємця, якій виникне як наслідок прийняття спадщини – і що цікаво, без будь-якого бажання як цієї особи, так і його законних представників (батьків, або опікуна). Ось таким  може бути в наших реаліях «захист» майнових прав неповнолітніх громадян.

На мій погляд, законодавство у цій галузі потребує реформування.

По-перше, необхідно вдосконалити процедуру оформлення спадщини. Заяву про прийняття спадщини повинні подавати всі спадкоємці, незалежно від факту спільного із спадкодавцем проживання. Це одночасно вирішить проблему «примусового спадкування» неповнолітніми особами.

По-друге, необхідно впровадити можливість реєстрації права власності на нерухоме майно за спадкоємцями на підставі відповідної ухвали суду, що розглядає справу за позовом кредиторів до спадкоємців боржника, або подання про заміну сторони виконавчого провадження.

По-третє, необхідно законодавчо обмежити можливість встановлення будь-яких додаткових строків на прийняття спадщини, тому що існуюча сітуація правової невизначеності порушує права третіх осіб (наприклад, добросовісних набувачів майна, що відчужується спадкоємцями).

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net