Оскарження будь-якої ухвали слідчого судді – місія нездійсненна?!

Теза: Існуюче кримінальне процесуальне законодавство взагалі не містить обмежень права апеляційного оскарження ухвал слідчого судді.

З моменту набрання чинності новим КПК питанню можливості апеляційного оскарження ухвал слідчого судді судова влада приділяла не дуже багато уваги. Особисто автору вдалося знайти лише лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних  і кримінальних справ від 09.11.2012 року №1640/0/4-12 з посиланням на ст.309 КПК України. З тих часів суди виходили з того, що існує перелік ухвал, які можна оскаржувати, щодо інших — можна подати лише заперечення під час підготовчого провадження.

Така ситуація зберігалася майже три роки, коли апеляційний суд Одеської області постановив дві ухвали від 04.11.2015 року у справі 522/21938/15-к (провадження 11-сс/785/1597/15  та 11-сс/785/1579/15 ). В обох справах оскаржувалася ухвала слідчого судді про призначення позапланової перевірки, апеляційне провадження було відкрите а скарги задоволені не зважаючи на те, що такої ухвали слідчого судді немає в переліку ухвал, які можна оскаржити (про що, до речі і не згадується в зазначених рішеннях апеляції). Але є і деякі відмінності. Так, в провадженні  11-сс/785/1579/15 побудована досить цікава конструкція, яка, стисло, виглядає наступним чином:

- діючий КПК не передбачає як права слідчого судді призначити перевірку, так і права оскаржити таке рішення;

- з урахуванням практики ЄСПЛ при розгляді справи судом першої інстанції має бути дотримана вимога публічності;

- недотримання цієї вимоги має бути виправлено публічним апеляційним переглядом, тому апелянт має право скаржитися а справа підлягає розгляду апеляційним судом.

Можливо то й не були перші ластівки, але хай там як, у юридичній спільноті почали поширюватися думки щодо того, що «заборона апеляційного оскарження» стосується лише ухвал слідчого судді, які передбачені чинним КПК.

Не залишилися в стороні й вищі судові органи, про що свідчить низка рішень (ухвала ВССУ від 16.07.2016 року справа №755/5693/16-к, постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12.10.2017 року у справі №757/49263/15-к, а також постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 237/1459/17 та 243/6674/17 (обидві від 23.05.2018 року). Саме в цих судових рішеннях була розвинена ідея можливості оскарження в апеляційному порядку рішень слідчого судді у випадку, якщо право  прийняття таких рішень не передбачене КПК України.

Автор вважає за необхідне процитувати саме аргументацію Великої Палати Верховного Суду:

“...Тобто у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження. ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з викладеними в ухвалі від 06 березня 2018 року аргументами колегії суддів Касаційного кримінального суду про те, що зазначена перевірка не є ефективним засобом захисту від можливого порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, не в усіх випадках кримінальні справи, у яких було здійснено позапланові перевірки, будуть передані до суду з обвинувальним актом. По-друге, підготовче засідання в суді першої інстанції, навіть якщо обвинувальний акт передано до суду, може відбутися запізно для того, щоб бути здатним виправити порушення. По-третє, під час підготовчого судового засідання суддя не має повноважень вчиняти дії та приймати рішення, які можуть призвести до виправлення порушення Конвенції, спричиненого втручанням з боку держави. ” (п.22 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року  у справі №243/6674/17, http://reyestr.court.gov.ua/Review/74475959, курсів автора).

Варто зазначити, що така процедура перевірки не є новелою, схожі норми існували в процесуальному законодавстві й до прийняття нового КПК. ЄСПЛ неодноразово розглядав зазначену процедуру перевірки за старим КПК та встановив, що вона не може вважатися доступною (див. Кузьменко проти України,№ 49526/07, 09.03.2017р.,  Меріт проти України, № 66561/01,  30 березня 2004 р., Котій проти України, № 28718/09,  5 березня 2015 р., Зосимов проти України, № 4322/06, 12 липня 2016 р. ).

Перш, ніж довести вірність тези, висунутої на початку статті, залишилося зробити дві речи.

По-перше, поставити риторичне запитання:

З урахуванням неефективності процедури перевірки під час підготовчого провадження, чи не зобов'язані суди апеляційної інстанції у будь-якому випадку перевіряти законність ухвал слідчих суддів, які обмежують/втручаються в права, гарантовані Конвенцією з метою виправлення можливих порушень Конвенції?

З особистої практики можу навести два приклади, в яких відмова в апеляційному перегляді призвела до того, що заінтересовані особи мають відновлювати свої порушені права за допомогою звернення до ЄСПЛ, процедури якого, на відміну від процедури апеляційного перегляду, є дуже повільними та, відповідно, не можуть вважатися ефективними. В першому випадку слідчий суддя відмовив у задоволенні заяви про скасування арешту майна (яке було вилучено ще в серпні 2016 року), не вирішивши питання щодо недопустимості доказів (стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції). В другому — продовжив термін дії зобов'язань підозрюваного, не зважаючи на те, що стороною обвинувачення в порушення вимог ст.199 КПК України не викладені обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові (стаття 2 Протокол №4 до Конвенції).

По-друге, навести ще одне судове рішення, яке, на перший погляд, не має відношення до предмету цього дослідження:

Справа про підтвердження повноважень адвоката, в якій  Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду продемонстрував, на думку автора, дуже вдалий приклад граматичного тлумачення норми права,  проаналізувавши синтаксичну конструкцію,використану законодавцем при побудові п.2 частини 1 ст. 50 КПК України (справа №752/11464/17-к, постанова від  06.02.2018 року, http://reyestr.court.gov.ua/Review/72150999).

Наразі пропоную провести граматичне тлумачення частини 3 ст. 309 КПК України, яка, нібито, забороняє оскарження будь-яких ухвал слідчого судді, окрім перелічених у частинах 1 та 2 статті 309 КПК України.

Ось ця норма, викладена одним реченням: 3. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Як відомо, речення - граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку. Головними членами речення є підмет і присудок.

Пі́дмет (лат. Subjectum) — це головний член речення, граматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком. 

Присудок — головний член речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом. Присудок— головний член двоскладного речення, що характеризує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що зробить? що з ним робиться? у якому він стані? який він є? хто або що він є?

Тож визначивши головні члени речення у досліджуваній нормі ми приходимо до наступного: 3. Скарги  (підмет) на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають (присудок) і заперечення проти них  (проти скарг) можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто, речення побудовано таким чином, що оскарженню не підлягають  саме скарги на інші ухвали слідчого судді, натомість практика виходить з того що оскарженню не підлягають інші ухвали слідчого судді але, погодьтеся, такий підхід є необґрунтованим.

Отже, помилка законодавця (а така конструкція є, безумовно, наслідком помилки) призвела до того, що на даний час в Україні можливість оскарження ухвал слідчого судді законодавчо не обмежена.

Залишається сподіватися, що виправляючи цю помилку, законодавець врахує вітчизняну судову практику, позиції ЄСПЛ та надасть сторонам кримінального провадження ефективний засіб юридичного захисту від можливих порушень Конвенції при постановленні ухвал слідчими суддями.