Відповідальність лікаря за неякісну медичну послугу

30 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22, ЄДРСРУ № 107878096) досліджував питання щодо відповідальності лікаря за неякісну медичну послугу на прикладі стоматологічного протезування.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я та медичну допомогу (стаття 49 Конституції України), що передбачає, зокрема:

- кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я;

- достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

- відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

- оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я.

Відповідно до пункту 3 Порядку контролю якості медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року № 752, якість медичної допомоги − надання медичної допомоги та проведення інших заходів щодо організації надання закладами охорони здоров’я медичної допомоги відповідно до стандартів у сфері охорони здоров’я. Оцінка якості медичної допомоги − визначення відповідності наданої медичної допомоги встановленим стандартам у сфері охорони здоров’я.

Медична послуга - це сукупність усіх, достатніх, добросовісних, доцільних професійних дій медичного працівника (виконавця), спрямованих на задоволення потреб пацієнта (замовника, споживача послуг). Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком каліцтво, інше пошкодження здоров'я, заподіяння майнової чи моральної шкоди, в результаті чого в дію вступає механізм делікту.

ВАЖЛИВО: Пацієнт як отримувач медичної послуги має право на безоплатне усунення недоліків, пропорційне зменшення ціни наданої послуги, повне відшкодування матеріального і морального збитку, а виконавець медичних послуг (медичний заклад, в якому працює лікар, або сам лікар, якщо він здійснює підприємницьку діяльність) зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну пацієнтові внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності.

Збитки, завданні замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вина, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання стало неможливим унаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 906 ЦК України ).

З урахуванням принципу розумності, очевидно, що виконавець медичних послуг зобов'язаний мати ведення відповідної медичної документації про лікування. Така документація має містити, зокрема, інформацію, зібрану в результатах попередніх розмов з пацієнтом, досліджень або консультацій, інформацію про згоду пацієнта й інформацію, що застосовуються послуги, які надаються. Виконавець зобов'язаний, отримавши розумну вимогу, надати пацієнтові, а якщо пацієнт перебуває у стані, яка не дає йому можливості висловити свою волю, - особи чи організації, уповноваженій прийняти рішення про залучення пацієнта, доступ до документації; і якщо це розумно, відповідати на запитання щодо змісту документації. Якщо пацієнту завдано шкоди і він стверджує, що це є результатом того, що відповідна особа не виконала обов'язкові професіоналізм і турботливість,

(!!!) Слід зазначити, що у випадку, якщо між сторонами не укладено правочину в письмовій формі, одна зі сторінок заперечує факт його викладання, то сторона, яка прагне довести факт вчинення правочину (угоди), може це зробити за допомогою письмових доказів, засобів аудіо-, відеозапису та інших доказів. Рішення суду не може обґрунтовуватися на свідченнях свідків (див. постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі N 306/3189/14-ц).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 , 81 ЦПК України , кожна сторона зобов’язана довести ті факти, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім того, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або наявність умов (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Касаційний суд звертає увагу на специфіку тягаря доказування у справах про надання медичних послуг, так від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями,  вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання матеріалів справи, що становлять предмет спору.

Фактично,  в цивільному процесі пацієнт не повинен мати професійні медичні знання.  У судовому процесі він має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення з боку обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта.

ВИСНОВОК: Тому, з урахуванням принципу розумності пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров’ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря.