Самопредставництво юридичної особи

Документи, які підтверджують повноваження представника юрособи у разі звернення особи до суду в порядку самопредставництва

25 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/25456/15 (ЄДРСРУ № 105890959) досліджував питання щодо самопредставництва юридичної особи.

Тлумачення норм права дає підстави для висновку, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії, як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва органу державної влади чи органу місцевого самоврядування як у порядку самопредставництва, так й іншими особами як представниками органу державної влади. Для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такого органу державної влади без додаткового уповноваження.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20) та в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 753/14971/18 (провадження № 61-14183св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23346/16 (провадження № 12-21гс18) зроблено правовий висновок про те, що реалізація права на звернення з касаційною скаргою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником. В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами (17 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 459/3686/18, провадження № 61-17727св21 (ЄДРСРУ № 105852629).

Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 15.02.2021 зі справи № 914/283/20 зазначив про те, що тлумачення приписів частини третьої статті 56 ГПК України дає підстави до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 911/933/19, від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 09.06.2020 у справі № 904/92/20, від 17.09.2020 у справі № 910/3850/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15.

Так, за змістом частини третьої статті 56 ГПК України (в редакції, чинній з 29.12.2019) юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 ГПК).

Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

Так, у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник та інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами або особи, які мають з такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту).

Щодо самопредставництва органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то від їх імені діють їх керівники, інші уповноважені особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору.

ВАЖЛИВО: Доказами підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді.

Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08.

Крім того, надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов`язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №817/66/16.

Окрім цього, звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 7, 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.08.2018 у справі № 805/4297/17-а).

(!!!) Надання довіреності на представника саме по собі виключає самопредставництво юридичної особи (ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 09.06.2020 у справі № 917/751/19, від 16.12.2020 у справі № 917/855/20, від 28.04.2022 у справі № 914/3293/20).

Довіреність є підставою для представництва, ґрунтується на односторонньому волевиявленні особи, яку представляють і за своєю правовою природою є одностороннім правочином, на який поширюється презумпція його правомірності.

При цьому Верховний Суд враховує, що форма не може превалювати над змістом. З`ясовуючи зміст довіреності, суд має виходити з її (довіреності) буквального та логічного змісту, з намірів особи, яка таку довіреність видала.

Водночас саме представник несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).

Особа, яка представляє юридичну особу за довіреністю і виконує процесуальні дії на підставі повноважень, наданих їй довіреністю, виступає від імені цієї особи - довірителя, а не в порядку самопредставництва.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене представник, звертаючись до суду від імені директора (керівника) на підставі виданої ним довіреності, не діє у такому разі як законний представник в порядку самопредставництва.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23346/16, від 21.03.2018 у справі № 916/3283/16, від 14.03.2018 у справі № 910/22324/16.