Обрив ланцюга постачання, фіктивний директор – індивідуальна відповідальність платника

«Обрив ланцюга постачання» - не встановлення джерела походження товару за результатами аналізу ланцюга постачання за даними Єдиного реєстру податкових накладних (30 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 1.380.2019.004460, адміністративне провадження № К/9901/8654/20, ЄДРСРУ № 105025132).

Слід відмітити, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагентів (фактичного знаходження їх за місцем реєстрації; наявності чи відсутності у них основних фондів), а тому платник не може нести відповідальності за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, так як не наділений повноваженнями та функціями податкового контролю, а неможливість податкового органу дослідити ланцюг постачання послуг, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій за умови наявності належним чином оформлених первинних документів, які спростовують такі доводи.

Юридична відповідальність носить індивідуальний характер за ст. 61 Конституції України, а відповідно кінцевий споживач придбаних послуг не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Між тим, 30 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 823/876/16, адміністративне провадження №К/9901/39549/18 (ЄДРСРУ № 89160914) вказав наступне: «…принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів»

Так, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин (постанова Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №804/2551/13-а).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб (постанови від 04.06.2020 року у справі № 340/422/19, від 10.07.2020 року у справі № 120/4723/18-а, від 13.08.2020 року у справі № 520/4829/19, від 27.08.2020 року у справі № 820/1379/16, від 17.09.2020 року у справі № 826/16705/17, від 20.10.2020 року у справі № 806/705/15 тощо).

Окрім того, у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах за результатами розгляду справ №21-421а11, №826/8465/14, №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16, по суті, було перенесено вину директора (фізичної особи) за незаконну реєстрацію/перереєстрацію юридичної особи на юридичну особу, фактично виводячи останню за межі легальної господарської діяльності та ототожнюючи абсолютно різні категорії - фіктивне підприємство та фіктивне підприємництво. Це призвело до ситуації, коли хоча за факт придбання/перереєстрації підприємства був засуджений лише його директор, фіктивний статус став поширюватися на всю діяльність цього підприємства. Водночас на практиці непоодинокі випадки, коли підприємство, директор якого був визнаний винним за статтею 205 Кримінального кодексу України, реально функціонувало, забезпечуючи роботою реальних співробітників, реально придбаваючи / продаючи товари, сплачуючи податки тощо.

Отже, факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, якщо іншими наданими доказами рух товару і зміни в активах / зобов`язаннях платника податків підтверджуються. Як наслідок, існує нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

(!!!) Норми матеріального права не можуть пов`язувати визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковою наявністю вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво.

Таким чином, матеріали кримінального провадження стосовно посадових осіб контрагентів не є належними та допустимими доказами безтоварності операцій, якщо таким матеріалам не дана правова оцінка компетентним судом, що знаходить своє вираження, наприклад, у формі вироку у відповідному кримінальному провадженні.

Також дані АІС "Податковий блок" та інші програмні продукти контролюючих органів не можуть бути належними та допустимими доказами відсутності фактів здійснення господарської операції без дослідження первинних бухгалтерських документів суб'єктів господарювання, а тому покладення відповідальності на платника за відсутності його вини порушують конституційні принципи, встановлені ст. ст. 8,61, 129 Конституції України.

ВИСНОВОК: Імперативне положення встановлює правило «індивідуальної податкової відповідальності» відповідно до якого, платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків у випадку порушення положень податкового законодавства іншими контрагентами, однак вказаний факт, наряду з оскарженням аргументів податкового управління, підлягає доведенню в суді.