Відповідальність страховика за шкоду спричиненою ДТП

Відповідальність страховика за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки за відсутності вини водія забезпеченого транспортного засобу

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У статті 3 цього Закону визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно зі статтею 6 Закону України"Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася

за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України"Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовуєу встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України"Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов’язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Стаття 27 вказаного Закону до поняття «шкода, пов’язана зі смертю потерпілого» включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

(!!!) Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об’єкта зобов’язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов’язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об’єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов’язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: 1) наявність шкоди; 2) протиправна дія заподіювача шкоди; 3) наявність причинного зв’язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, Верховного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).

Слід відмітити, що останніми актуальними правовими позиціями щодо застосування вказаних норм є: позиція Верховного Суду у постанові від 03.06.2020 у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18) та позиція Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775 св 20), у відповідності до яких наприклад порушення пішоходом ПДР не може бути підставою для звільнення від обов`язку відшкодувати шкоду, оскільки відповідач не довів наявності непереборної сили або умислу потерпілого в заподіянні зазначеної шкоди.

ВИСНОВОК: Враховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження стосовно нього не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ДТП є страховим випадком, а тому в страховика виник обов’язок виплатити страхове відшкодування за завдану забезпеченим транспортним засобом шкоду, яка пов’язана зі смертю потерпілого.

Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21).