Відсутність у контрагента потужностей та матеріально-трудових ресурсів

30 серпня 2017 року колегія суддівВищого адміністративного суду України в контексті справи №К/800/14680/17  (ЄДРСРУ № 68587493) в черговийраз підтвердила що  посилання контролюючого органу на відсутністьконтрагентів позивача за місцем реєстрації не може бути взято до уваги,оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірнихзобов`язань, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думкуконтролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокрема виробничихбаз, складських приміщень, оскільки на момент виникнення спірних правовідносинконтрагенти позивача не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктамигосподарювання договорів з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем.Крім того, виходячи зі змісту договорів оренди, які полягають в передаванні воренду певного майна, для їх виконання не обов'язково мати значну кількістьпрацівників, наявність основних фондів та складських приміщень.

На теперішній час повноваження на здійсненнягосподарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичноїособи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошовідокументи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно здоговором, можна підтвердити письмовим договором, довіреністю, актом органуюридичної особи тощо (абз.3 п.2.5 Положення про документальне забезпеченнязаписів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від24.05.1995 р. № 88).

Зазвичай саме довіреність той документ, що фіксує рішеннякерівника (уповноваженої особи) підприємства про повноваження конкретноїфізичної особи одержати для юридичної особи певну кількість цінностей,зазначених згідно з переліком.

При цьому навіть відсутність довіреності за наявностіінших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операціїз передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію, про щослушно зазначено Верховним Судом України в постанові від 29.04.2015 у справі №3-77гс153.

ВАЖЛИВО:  Крім того, платник податку, самостійно несевідповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення нимподатку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нестивідповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарськоїдіяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами булидопущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягневідповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицієювисловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі №21-47а10 , від 31.10.2014 року у справі №21-318а14 , а саме, законодавство не ставить узалежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимогподаткового законодавства його контрагентом.

Окрім цього,  20 червня 2017 року  в рамках справи  № 21-1807а16   судовою палатою в адміністративних справах ВерховногоСуду України зроблено революційний висновок, який стосується фіктивнихугод/контрагентів по ланцюгу,  а саме: «Якщо третій контрагент по ланцюгумає ознаки фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платникаподатку за ланцюгом».

Матеріал по темі: «Фіктивність контрагента поланцюгу правочинів: зміна акцентів»    

Необхідно підкреслити, що за умови невстановлення податковиморганом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчитипро узгодженість дій платника податку та його постачальника для одержаннятовариством незаконної податкової вигоди, платник не може зазнавати негативнихнаслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами йоговпливу (Правова позиція висловлена в постанові Верховного суду Українивід 27.01.2016 р.  № 21-5333а15 ).

Також неприпустимість притягнення до відповідальностіодного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується іпрактикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі«Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такоговисновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нестивідповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодосвоєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачуватиподаток на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимогиприрівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушилосправедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальнихінтересів та вимогами захисту права власності».

Така ж позиція висловлена і в рішенні Європейського суду зправ людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України",згідно якої, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання всистемі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувативідповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативнінаслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративнийсуд України в рішенні від 01 грудня 2016 р. справа №  К/800/15575/14  (ЄДРСРУ № 63134078) та від 24.05.2017 по справі №К/800/24191/16  (ЄДРСРУ № 66905044).

ВИСНОВОК:  посилання контролюючого органу на відсутністьконтрагентів позивача за місцем реєстрації не може бути взято судом до уваги,оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірнихзобов`язань, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (саме надумку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, зокремавиробничих баз, складських приміщень.

Таким чином, під час судових баталій, необхідноакцентувати увагу суду на доказову базу та судову практику, яка вигідна стороніі яка доводить правомірність обраної правової позиції, адже один з принципівсудового процесу є змагальність.