Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
17.02.2017 08:32

Підвідомчість судових справ що виникають з земельних правовідносин

Адвокат (судебная защита), магистр права

Проблеми визначення підвідомчості судових проваджень при подані відповідних позовів, що виникають з земельних правовідносин. Суперечлива судова практика. «Багатогранність» постанов Пленумів вищих судів касаційної інстанції.

суд 23.jpg

24.01.2017 р. судова палата в адміністративних справахВерховного Суду України розглядаючи справу  № 21-1559а16   підтримала правові висновки викладені у постановах ВерховногоСуду України від 24 лютого та 10 березня 2015 року (справи  №№ 21-34а15, 21-547а14   відповідно) щодопідвідомчості судових спорів з суб’єктом владних повноважень відносно рішенняпро передачу земельних ділянок у власність чи оренду.

У цих справах суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб’єктомвладних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чиоренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після йогореалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичноюособою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної(господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

В даному випадку суд вказав, що предметом спору у цій справі, яквипливає зі змісту її фактичних обставин, були реєстраційні дії із державноїреєстрації за заявником права приватної власності на самочинно збудований житловий будинок  та видачі свідоцтва про право власності на нього.

(!!!)   Цей спір сторони та судивизнали таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак ВСУ зазначив, що в контексті конкретних обставин цієїсправи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалосяміж його суб’єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

За частиною першою статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхобтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) під  державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно розумієтьсяофіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу абоприпинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесеннявідповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 46 Порядку   для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва проправо власності на нерухоме майно у зв’язку з набуттям права власності нановозбудовані чи реконструйовані об’єкти нерухомого майна заявник, крімдокументів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає органовідержавної реєстрації прав документ, що посвідчує речове право на земельнуділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитловогоприміщення), а також витяг з Державного земельного кадастру про земельнуділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельнуділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Відповідно до частин першої–третьої, п’ятої статті 376 ЦК житловийбудинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочиннимбудівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що небула відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає правовиконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотнимипорушеннями будівельних норм і правил.

ВАЖЛИВО:   Особа, яка здійснила абоздійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності нанього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути зарішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво наземельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови наданняземельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухомемайно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд можевизнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване наній, якщо це не порушує права інших осіб.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яказдійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, такенерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яказдійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочиннебудівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведеннямземельної ділянки до попереднього стану.

Окрім зазначених вище обставин, суди встановили також, що  серед переліку документів, доданих позивачем до заяви про державнуреєстрацію права власності на житловий будинок, не було документа, що посвідчуєречове право на земельну ділянку, на якій розташовано житловий будинок.

Було відомо й про те, що відносно   використання земельної ділянки, на якій розташована будівля виник цивільно – правовий спір.

Аналіз зазначених фактичних обставин дає підстави вважати, щооспореним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками проправо цивільне, зокрема, про право на конкретну земельну ділянку, збудовану будівлюна земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, і право власності наяку (будівлю, нерухоме майно) може бути визнане судом, якщо це не порушуватимеправ інших осіб.

Наведена правова ситуація дозволяє дійтитакого правового висновку.

Відповідно до статті 6  Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція)  кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справиупродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленимзаконом. 

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від20 липня 2006 року у справі  «Сокуренко і Стригунпроти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04)   зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін«встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того,«що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органіввиконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див.рішення у справі  «Занд проти Австрії»(Zand v. Austria), заява № 7360/76 ]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системитакож не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, щосуди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національногозаконодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише направову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певнихнорм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що неможе вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикціїсудити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративнихсудів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктіввладних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чибездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядоксудового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративнихсправах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язоксуб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тодіяк визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого поданозаяву, ухвалено щодо реєстраційних дій, здійснених на основі юридичних фактів,стосовно яких існує спір про право цивільне, в межах якого (за наявності дляцього підстав) можуть бути розв’язані й питання, пов’язані з реєстрацією прававласності на будівлю.

ВАЖЛИВО:   Таким чином ВСУвказав, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, відповідно до статті 69 Закону України «ПроКонституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду Українирівною мірою є обов'язковими до виконання.

 Згідно резолютивної частини  рішення КонституційногоСуду України  від 01 квітня 2010 року№ 10-рп/2010   вбачається чіткавизначеність підсудності земельних спорів , зокрема:

- положення частини першої статті 143 Конституції України,згідно з якими територіальні громади села, селища, міста безпосередньо абочерез утворені ними органи місцевого самоврядування "вирішують іншіпитання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", слідрозуміти так, що привирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владнихповноважень;

- положення пунктів "а", "б", "в","г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських,селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядженняземлями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власностіу власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок укористування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земелькомунальної власності требарозуміти так, що привирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексуадміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративнихсудів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владнихповноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правовихактів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на якіпоширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичнихчи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владнихповноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

 

Більше того, раніше Верховний суд України чітко вказав, що оскарження розпоряджень тарішень щодо питань відведення земельних ділянок відбувається за правиламиадмінсудочинства, а не будь-якого іншого (ВСУ від 7 червня 2016 року у  справі № 820/3507/15, ЄДРСРУ № 58928563 ).

Між тим необхідно враховувати, що у постанові від 17 лютого 2015року по справі  № 21-551а14   Верховний Суду України висловив правову позицію, яка полягає утому, що у разіприйняття суб'єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникаютьцивільні права та обов'язки особи та такі права підтверджуються чи оформленнівідповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особоюправомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись упорядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спірпро цивільне право.

Такого ж висновку Верховний Суд України дійшов у постановах від24 лютого 2015  (справа №21-34а15) , від 16 грудня 2014року  (справа №21-544а14)   від 09 грудня 2014 року  (справа №21-308а14) , від 11 листопада 2014року  (справа №21-493а14) .

ВИСНОВОК:   Для встановленняпідвідомчості справ, що виникають з земельних правовідносин слід враховуватиКОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ справи, а також наявну (але доволі суперечливу) судовупрактику судів вищих інстанцій.

 

P.s.   Для тих хто сумнівається щодо підсудності (: 

Господарська юрисдикція:   За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦКУкраїни, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевогосамоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянкигосподарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюєтьсяволевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільнихправовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональневикористання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування,якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади якучасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються,припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актівуправління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчігосподарським судам.  (п. 1.2.4. ПостановаПленуму ВГСУ від 17.05.2011  № 6 «Про деякі питання практики розглядусправ у спорах, що виникають із земельних відносин»);

Цивільна юрисдикція:   Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи,органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі умежах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі наземельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством напринципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпеченнягарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України;далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами,визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхомвизнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевогосамоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зісторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владнихповноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільногосудочинства.  (п. 7 Постанови пленумуВССУ від 01.03.2013  № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів тавизначення підсудності цивільних справ»);

Адміністративна юрисдикція:   Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевогосамоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням йогорішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикціяадміністративних судів.  (п. 12 Постанови пленумуВАСУ від 20.05.2013  № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративнихсудів»).

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net