Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
10.12.2016 19:35

Відсутність у контрагента матеріальних чи інших ресурсів:практика ЄСПЛ

Адвокат (судебная защита), магистр права

Судова практика Національних та Європейських судових інституцій стосовно відсутності матеріально-технічної бази, виробничих ресурсів/потужностей та найманих працівників у контрагента при провадженні господарської діяльності.

Налоговые споры.jpg

Судова практика Національних та Європейських судових інституційстосовно відсутності матеріально-технічної бази, виробничихресурсів/потужностей та найманих працівників  у контрагента припровадженні господарської діяльності.

Позиція захисту:   Необхідно вказати, щосудовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, щоприймаються суб’єктами господарювання, які у сфері господарської діяльностінаділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів,вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїхгосподарських зобов’язань тощо).

В свою чергу, відповіднодо частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарськоюдіяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільноговиробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконанняробіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

«Доводи відповідача пронікчемність укладеного договору між позивачем та його контрагентом судамипершої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги,оскільки відсутність усуб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних чи будь - якихінших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутністьостаннього за юридичною адресою чи неможливість проведення у такого контрагентаперевірки немає своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказомнаявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересівдержави у сфері оподаткування. (Ухвала ВАСУ від 01грудня 2016 р. справа №  К/800/15575/14 (ЄДРСРУ № 63134078).

«Як вбачається з актуперевірки, в якості доказу не підтвердження реальності вищевказанихгосподарських операцій, є твердження податкового органу про неможливістьреального виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами договорів,оскільки вказані  підприємства відсутні  за місцем знаходження  та  не  мають  трудових  ресурсів.При  цьому  податковий  орган  посилався  на даніподаткових перевірок вказаних суб'єктів господарювання.

Однак, зазначеніобставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковийкредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усіпередбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхіднідокументальні підтвердження розмірусвого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставитьправо платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність віддій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основнихфондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентомподаткової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати самедля цієї особи.

ВАЖЛИВО:   Чинне законодавство незобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предметвиконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відноситивідповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість доподаткового кредиту.

Неприпустимістьпритягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні діїіншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так,в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії»   Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідкиневиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларуванняподатку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартістьповторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються донадзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс,який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогамизахисту права власності».

Отже, Європейський суд зправ людини чітко визначає правилоіндивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовіснийплатник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з бокуйого контрагентом. (УхвалаВАСУ від "23" листопада 2016 р. справа № К/800/18675/16, ЄДРСРУ №62961971).

Необхідно вказати, що всвітлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з правлюдини у справі «Проніна проти України»,   суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних,доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, щовисловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України» , відповідно допрактики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішеннямають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Зазначені вимоги зобов'язують суди при вирішеннісправи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метоюз'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору,встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірнихправовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, щозумовили настання для платника податків негативних наслідків у виглядіпорушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотивиприйняття конкретних рішень.

Статтею 6 Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод  особі гарантоване право навмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд.

Як неодноразово вказувавЄвропейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягаєсвоїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищаєособу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатнідля того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»,параграфи 29- 30). 

Як зазначив Європейськийсуд з прав людини в пункті 53 рішення по праві «Серявін та інші протиУкраїни» , «…ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому,щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивованерішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його переглядвищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення можезабезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі  «Гірвісаарі протиФінляндії» ,   « 49684/99, п. 30, від27 вересня 2001 року)».

Аналогічну правовупозицію викладено в Ухвалі Вищогоадміністративного суду України від 02 листопада 2016 року (К/800/31664/15) усправі № 826/93/15 та від  01 грудня 2016 року  у справі  №К/800/16672/16, ЄДРСРУ № 63134093).

ВАЖЛИВО:   Відповідно до ст. 17Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Судуз прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права тасвідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системіоподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповіднізаходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на іншихосіб при відсутності зловживання з їх боку (рішенняЄвропейського Суду від 09.01.2007р. у справі  Інтерсплав проти України ).

ВИСНОВОК:  З урахуваннямзазначеного, судова практика виходить з того, що чинне податкове законодавствоУкраїни не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платникаподатку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету,від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від йогогосподарських та виробничих можливостей.


Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net