Порядок оскарження передачі нереалізованого на торгах майна стягувачу

Верховний суд України роз’яснив позицію для захисту прав боржника у разі оскарження процедури передачі нереалізованого на торгах майна, в рамках виконавчого провадження, стягувачу.

Усправі, рішення в якій переглядаються, суд дійшов висновку, що в разі, якщоприлюдні торги не відбулися, єправочином проведена державним виконавцемпроцедура звернення стягнення на будинок боржника разом із актами державноговиконавця (постановою та актом) про передачу майна стягувачу в рахунокпогашення боргу.

При цьому в справі, зарезультатами розгляду якої було постановлено ухвали від 20 серпня 2014 справа №6-24484св14  (№ в ЄДРСРУ 40482668)та від 13 квітня 2016 року справа  № 6-34712ск15 (№ в ЄДРСРУ 57346276),ВССУ також вирішував спір про визнання недійсними актів державного виконавцятакої самої правової природи, однак дійшов протилежних висновків: «за змістомстатей 39, 52, 61, 62 Закону України «Про виконавче провадження» примусовареалізація майна за рішенням суду з прилюдних торгів єне правочином, а є виконанням рішення суду, тому згода органу опіки тапіклування на реалізацію будинку в процесі виконання рішення суду не потрібна.Зазначена ухвала постановлена в справі за позовом про визнання недійсними таскасування акта та постанови державного виконавця про передачу майна стягувачув рахунок погашення боргу та свідоцтва про право власності».

16.11.2016 р. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судомкасаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільнихсправах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-1655цс16 виходила з наступного.

Відповідно до частинипершої статті 11 ЦК України цивільні права та обв’язки виникають із дій осіб,що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цимиактами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Частиною другою цієї жстатті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язківможуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦКУкраїни).

Правочином є дія особи,спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків(частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦКУкраїни, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави ісуспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами)правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставоюнедійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина першастатті 215 ЦК України.

За статтею 1 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадіясудового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадовихосіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі,що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадовихосіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначенихцим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню.

ВАЖЛИВО: З огляду на приписи статей 32, 52 Закону заходами примусовоговиконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягаєв його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом(частина перша статті 62 Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або накомісійних умовах. 

Послідовно дотримуючисьвисновку, наведеного в постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012року (справа № 6-116цс12 (№ вЄДРСРУ 27226081)), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду Українивважає, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгахполягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майноборжника, на яке звернуто стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів.

Ураховуючи особливості,передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання зарезультатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів – це оформленнямдоговірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

ВАЖЛИВО: відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природоювідноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною напідставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями203, 215 ЦК України.

(!!!) Разом з тим Закондопускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може невідбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача – учасникавиконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повиненвчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача проте, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах післяпроведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно засобою (частина шостастатті 62 Закону).

Якщо стягувач своєчасноі письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воноповертається боржникові (частина сьома статті 62 Закону). Якщо ж стягувачзаявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою,державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а зафактом такої передачі складає відповідний акт.

При цьому майнопередається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова таакт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на цемайно (частина дев’ята статті62 Закону).

ВАЖЛИВО: З огляду на зазначене, передбачена статтею 62 Закону процедурапередачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгахарештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхомприйняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майнастягувачу, якіможуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникненняцивільних прав та обов’язків (пункт 4 частинидругої статті 11 ЦК України).

Однак за своєю правовоюприродою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державноговиконавця не можуть бути ототожнені з процедурою відчуження майна з прилюднихторгів тільки тому, що за результатами проведення прилюдних торгів державнийвиконавець також складає акт.

ВИСНОВОК: Таким чином, передача державнимвиконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна врахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результатіцієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майнастягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільногозаконодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим частиноюпершою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свогоцивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способамизахисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочинунедійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнаннянезаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, йогопосадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

Така справа не можепереглядатися в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльністьдержавного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби підчас виконання судового рішення, оскільки з матеріалів справи вбачаєтьсянаявність спору про цивільне право.

ВАЖЛИВО: Оскільки нерухоме майно вже було передано стягувачеві, який оформивправо власності на майно, ефективним способомзахисту прав боржника могло бути лише пред’явлення до суду позову  («Про визнання недійсними постанови та акта державноговиконавця про передачу майна в рахунок погашення боргу») із залученнямстягувача і державного виконавця як відповідачів.

Так, згідно зі статтею393 ЦК України серед способів захиступрава власності закріплено визнання незаконним та скасування правового актаоргану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовомвласника.

У відповідності до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатисясвоєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхтоне може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власностіє непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 доЄвропейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридичнаособа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавленийсвоєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених закономі загальними принципами міжнародного права.

Згідно з приписамистатті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають іздій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права таобов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, єдоговори та інші правочини.

Порушення правапов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати)своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникаєневизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином,порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою длязвернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способузахисту.

В свою чергу,  вРішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 р. по справі № 1-10/2004розкривається поняття "охоронюваний закономінтерес", що вживається  в частині  першійстатті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України улогічно-смисловому зв'язку з поняттям "права",  треба розумітияк прагнення  до  користуванняконкретним   матеріальним   та/або  нематеріальним   благом,   якзумовлений   загальним   змістом  об'єктивного   і    прямо    неопосередкований  у  суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, щоє  самостійним  об'єктом  судового  захисту  та інших  засобів правової  охорони з метою задоволення індивідуальних іколективних потреб, які не суперечать Конституції і  законамУкраїни,  суспільним інтересам,  справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Частиною четвертоюстатті 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень іпротиправних посягань.

Таким чином, особа,законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту,який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатисяможливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не забороненозаконом.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, щовстановлений договором або законом.

У розумінні наведенихприписів спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеногоправа, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

У пункті 145 рішення від15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства"(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд зправ людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівніефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаютьсяКонвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системітієї чи іншої країни.

Таким чином, «ефективний спосіб правового захисту» – це всього лише обраний позивачем спосібзахисту, який останній вважає найефективнішим.

Окремої уваги заслуговуєАналіз Верховного суду України щодо практики застосування судами ст. 16 ЦКУкраїни і який свідчить, що ВСУ не може погодитися з практикою судів, яківідмовляють у позові у зв’язку з тим, що заявник (позивач), звертаючись досуду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом або договором для захиступрава чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється.

У таких випадках слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначенихКонституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки положенняКонституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цимположенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягаютьсудовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦКУкраїни, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права,характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Саме такийконцептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своєвтілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі №6-20цс11 (№ в ЄДРСРУ 24704776) та в постанові Верховного суду України від 12червня 2013 року в справі № 6-32цс13 (№ в ЄДРСРУ 32056429) і які, в своючергу,  є обов’язковими для всіх органів і судів з метою приведеннясудової практики до єдності.

P.s.  Необхіднотакож вказати, що нещодавно Верховний суд України вказував: «За змістом частинидев’ятої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» оспорювані постанова та акт державноговиконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу фактичноє правочинами, на підставі якихвідбувається подальше оформлення стягувачем права власності на це майно, а томутакий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження» (Постанова ВСУ від 18.05.2016 року посправі № 6-109цс16 (№ в ЄДРСРУ 57899637).