Податкові спори: заперечення участі у діяльності контрагента

Заперечення посадовою особою контрагента факту підписання первинних бухгалтерських документів та покази свідків в рамках кримінального провадження, як доказ фіктивності та безтоварності господарських операцій.

Ухвалою Вищогоадміністративного суду України від 16.11.2016 року по справі № 826/7459/13-а (№в ЄДРСРУ 62797106) вкотре підтверджено правову позицію Верховного суду Українивиловлену у постановах від 5 березня 2012року, 1, 2 грудня 2015 року, 22 березня,  22 вересня 2015 року, 12 квітня2016 року та від 14 червня 2016 року (№№ 21-421а11, 21-1661а16, 21-3849а15,21-170а16, 810/5645/14,21-3270а15 № 21-1318а16 відповідно) стосовнотого, що первинні документи, які стали підставою для формування Товариствомподаткового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єктаоподаткування, видані контрагентом, діяльність якогомала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечиласвою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленимита підписаними повноважними особами звітнимидокументами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а томувіднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

Окрім цього,колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного СудуУкраїни ще у 2015 році вказала, що статус фіктивного, нелегальногопідприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарськіоперації таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формальногопідтвердження документами бухгалтерського обліку (ПостановаВСУ від 01.12.2015 року по справі № 21-3788а15).

Більше того, «факттого, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не булопостановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відноснохарактеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій» (ПостановаВСУ від 03.11.2015 року по справі № 826/3477/13-а (№ в ЄДРСРУ 54004960).

Разом з тим, судовапрактика йде не зовсім проти платника податків, зокрема у своєму рішенні від5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний судУкраїни вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі удіяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первиннихоблікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариствав Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор,не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, заумови скасування  щодо нього постанови про порушеннякримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»).

Так. національнезаконодавство, а саме ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридичнавідповідальність особи має індивідуальний характер.

Аналогічна правовапозиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011у справі № 21-47а10 (№ в ЄДРСРУ 14222198), відповідно доякої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків наподатковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

ВАЖЛИВО: згідночинного законодавства, контрагент належним чином повинен бути зареєстрованим уЄдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодоводить достатній об'єм правоздатності останнього для укладення спірної угоди (УхвалаВАСУ від 19.07.2016 р. у справі №  К/800/50811/15 (№ в ЄДРСРУ 59082021), ав силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості,які внесені до ЄДР вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі зтретьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Ч. 4 ст. 72 КАСУкраїни передбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні або постановасуду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, єобов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правовінаслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постановасуду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Листом ВАСУ від14.11.2012 р. за № 2379/12/13-12 преюдицівність вищевказаної норми праваконкретизовано:

• Судам вартовраховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лишена особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Томуобов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого(виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративноївідповідальності), а не щодо інших осіб».
• Адміністративнийсуд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (утому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійнокваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірностітакої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правовихнорм.

Таким чином, втакого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків укримінальній справі,  де ще немає вироку по справі - не є належнимдоказом.

В підтвердженнязазначеному у своїй ухвалі ВАСУ від 30 жовтня 2013р. у справі №  К/9991/72665/12 вказав: «...протоколидопиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративногосудочинства України, а тому данаобставина судами обґрунтовано не взята до уваги як доказ порушення позивачемподаткового законодавства.

Більше того, ВАСУ йдедалі і в рішенні від 26.08.2015 р. по справі № К/800/60969/14 (№ в ЄДРСРУ49164230) вказує наступне: «Обов'язковими дляврахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальнійсправі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місцята об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дійчи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правовакваліфікація діяння особи, наведена у вирокув кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобтозастосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не єобов'язковою для адміністративного суду».

Зокрема Верховнийсуд  України вказує наступне: «При розгляді конкретної справи судитакі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати» (ПостановаВСУ від 04.10.2016 року по справі № 810/7161/14 (№ в ЄДРСРУ 62126197),Постанова ВСУ від 26.04.2016 року по справі № 2а-4201/11/2670 (№ в ЄДРСРУ58408742).

Вищийадміністративний суд України зазначає, що результатиоперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є недоказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть статидоказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальнимшляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства про кримінальнійсправі інформація, на яку посилається податковий орган, на обґрунтування своїхдоводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугуватиналежним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки (УхвалаВАСУ від 27.07.2015 року по справі № 821/2809/13-а (№ в ЄДРСРУ 47869989).

«…судами попередніхінстанцій правомірно не прийняті до уваги (посилання відповідача на вирок судупо кримінальній справі), оскільки обставини щодо діяння фізичних осіб,встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цих фізичних осіб, неможна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності дійюридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність запорушення податкового законодавства цією юридичною особою» (УхвалаВАСУ від 04.08.2015 року по справі № 804/14600/13-а (№ в ЄДРСРУ 48189246).

Закінчити матеріалхочеться стандартною фразою Верховного суду України у такого роду відносинах:«Аналіз викладених у вищезгаданих судових рішеннях висновків суду касаційноїінстанції та Верховного Суду України свідчить про те, що коженіз них ґрунтується на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно відїх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення в одному випадку буливизнані як такі, що підтверджують ненадання податковим органом належнихдоказів вчинення позивачем дій, спрямованих на необґрунтоване одержанняподаткової вигоди, а в інших - як такі, що доводять факт порушенняподаткового законодавства».