Припинення іпотечних зобов’язань в межах процедури банкрутства

У своєму матеріалі «Подвійні стандарти Верховного суду України:кредитно-іпотечні справи» я зазначав, що рішення ВСУ це сукупністьпротиріч та невідповідностей не тільки Закону, а й своїй же судовій практиці,хоча ВСУ, як найвища ланка судової системи України,  покликанийзабезпечити її єдність.

Так, приймаючи рішення усудовій справі ВСУ діє по «виборчому принципу» або (це лише моє припущення) напідставі доказів, які надали сторони та якими обґрунтовують свої вимоги та/абозаперечення.

У вищевказаному матеріалі  я наголошував, що Правові позиції Верховного судуУкраїни висловлені в Постановах від 7  листопада 2012 року у справі №6-129 цс 12 та  від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13: «припиненняюридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припиненняіпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється», суттєво протирічить Правовійпозиції Верховного суду України висловленій в постанові від 10 лютого 2016 рокуу справі  № 6-216цс14: «сам факт ліквідації боржника за кредитним договором звнесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи занаявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою дляприпинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконаннякредитного договору боржником». 

Коротко нагадаю: 

1. Правова позиція суддіВерховного суду України висловлена Верховним Судом України в Постанові від 7листопада 2012 року у справі № 6-129 цс 12:  «… порука припиняється вразі припинення основного зобов’язання, отже припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення поруки, тому що зобов’язання за кредитнимдоговором припинилося».

2. Правова позиція Верховного суду України висловлена в Постановівід 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13:«…припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням їїбанкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитнимдоговором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд занаявності в законі імперативних приписів є протиправним».

 3. Правова позиція Верховного судуУкраїни висловлена в постанові від 10 лютого 2016 року у справі  №6-216цс14: «…сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесеннямзапису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявностізаборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, якийукладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.».

Надалі, відповідно до правового висновкуВерховного суду України викладеного у постанові від 30 березня 2016 року посправі № 6-2684цс15, а саме: «Особа, до якої перейшло право власності на майно, що булопредметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненнямобтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав,передбачених статтями 38, 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV«Про іпотеку»».

Разом з цим постановами Верховного суду України від23.03.2016 р. у справі № 3-137гс16 та від 21.09.2016 р. у справі № 6-1685цс16 зроблено правовий висновок, суть якого зводиться до наступного: «Підстави припиненняіпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до якихзокрема належать : припинення основного зобов’язання або закінчення строку діїіпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателемправа власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним;знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець невідновив її.

ВАЖЛИВО: суди не повиннірозглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотекита ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лишеобмеження права розпорядження майном».

Правове обґрунтування ВСУ у постанові від 30березня 2016 року по справі  № 6-2684цс15:

Згідно зі статтею 575 ЦКУкраїни іпотекою є застава нерухомого майна. Відповідно до статті 28 ЗаконуУкраїни від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу» застава припиняється вразі примусового продажу заставленого майна.

Згідно із частиноюпершою статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягаєдержавній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Умови та порядоквідновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржникаабо визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повногоабо часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон № 2343-XII.

Відчуження майна,переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється впорядку, визначеному цим Законом.

Згідно зі статтею 5Закону № 2343-XII  провадження у справах про банкрутство регулюється цимЗаконом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчимиактами України.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнанняборжника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт,накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодорозпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону № 2343-XII (у редакції,яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому згодиіпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладаєтьсяпід час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи пробанкрутство, положення Закону № 2343-XII  не передбачають.

За таких обставин особа,до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізованев межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусуіпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав,передбачених статтями 38, 39 Закону № 898-IV.

Правове обґрунтування ВСУ у постанові від 21.09.2016 р. у справі№ 6-1685цс16:

За змістом статті 11Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несевідповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основногозобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власностіна предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу прававласності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі впорядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувачавідповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома недоведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло правовласності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права інесе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах,що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припиненняіпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких зокреманалежать : припинення основного зобов’язання або закінчення строку діїіпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателемправа власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним;знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець невідновив її.

Відповідно до пункту 6частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинна на часспірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови провизнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовуєтьсяарешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяженнящодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношеннязазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальнимзаконом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, аположення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелікпідстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593ЦК України.

Відтак, суди не повиннірозглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотекита ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеженняправа розпорядження майном.

Фактичні обставинисвідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбаченихстаттею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсноюнезалежно від зміни власника майна».

ВИСНОВОК: Різниця між цими рішеннями є і вона полягає в тому, що у першомувипадку (справа № 6-2684цс15) відчуження предмету іпотеки відбулось в рамках процедурибанкрутства фізичної особи – підприємця, однак ні сама процедура банкрутства,ні віднесення іпотечного майна до ліквідаційної маси оскаржено кредитором не було, а у другому випадку (справа № 6-1685цс16) банкрутство ФОП булооскаржено і провадження у цій справі було припинено, а отже іпотекафактично є поновленою і до нового власника, відносно придбаного в «ліквідаційній процедурі» іпотечного майна, перейшли всі обов’язки позобов’язанню, оскільки відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку»підстав для припинення іпотеки немає.

З огляду на зазначеневище окрему увагу необхідно звернути на те, що Вищий спеціалізований суд зрозгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд Українита  Верховний суд України  вказують, що дії ліквідатора можуть бути оскаржені, а отже єдиним правомірним засобомзахисту інтересів кредитора було б оскарження дій ліквідатора (ліквідаційноїкомісії) щодо віднесення іпотечного майна до ліквідаційної маси і це питанняпідлягало вирішенню в порядку, визначеному Законом № 2343-XII.

Стосовно покупців«іпотечного майна», то можна лише зазначити про великий ризик, який тягне засобою придбання такого виду нерухомості, а отже перед її купівлею необхіднодослідити її історію, а також не зайвим буде подивитися на витяг з реєструобтяжень нерухомості та перевірити реєстр судових рішень.