До кого пред’являти позов: до страхувальника чи до винної у ДТП особи?

Відповідно до судової практики Верховного суду Українищодо розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування, в томучислі системного аналізу даної категорії справ, зробленого його Головою –Романюком Я.М. вбачається наступне.

 Загальні положення про договір страхування.

Визначення «договору страхування» закріплено в Цивільномукодексі України (ст. 979), Господарському кодексі України (ст. 354) та в Законі№ 85/96-ВР.

Так, згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування —це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якоїстраховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадкуздійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній удоговорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договірстрахування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальникзобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконуватиінші умови договору.

Отже, договірстрахування є двостороннім, оплатним, строковим, консенсуальним. Договір відповідно до Закону № 1961-IV є публічним, накористь третьої особи.

Форма договору страхування є письмовою, причомунедотримання цієї вимоги, встановленої ст. 981 ЦК, робить такий договірнікчемним. Проте в цьому випадку слід пам’ятати положення ч. 2 ст. 218 ЦК: якщодоговір укладено усно і одна зі сторін здійснила платіж, а інша прийняла його,то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним.Інакше договір є недійсним з моменту його укладення і жодних цивільно-правовихнаслідків, крім наслідків недійсності договору, не породжує.

Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК, ч. 2 ст. 18 Закону № 85/96-ВРфакт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом(полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має правовідмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомленнястрахувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку.

У системному зв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК, яким настрахувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настаннястрахового випадку у строк, встановлений договором, правове значення маєповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який даєстраховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнанняйого страховим випадком чи відмову в цьому.

Разом з тим, сам факт порушення страхувальникомвизначеного договором страхування строку подання документів, що стосуютьсястрахового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика пронастання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійсненнястрахової виплати.

 Основна частина. 

Аналіз судовоїпрактики передбачає дві можливості відшкодування шкоди:

-         за рахунокбезпосереднього заподіювача шкоди;

-         за рахунокстраховика шляхом отримання страхового відшкодування.

ВАЖЛИВО: Право вибору належить самому потерпілому.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача)до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов’язання ізвідшкодування збитків не виникає — відбувається заміна кредитора: потерпілий (аним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги доособи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступаєзамість потерпілого.

І регрес, і суброгація виникають на підставі закону.Наприклад, право регресної вимоги встановлено для страховика за договорамиобов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортнихзасобів до особи, яка заподіяла шкоду, у разі, коли ця шкода заподіяна життю таздоров’ю умисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного абонаркотичного сп’яніння тощо. Суброгація також виникає на підставі закону — ст.993 ЦК та ст. 27 Закону № 85/96-ВР.

Проте Верховний суд України вказує, що між зазначенимипоняттями існують відмінності:

-         за суброгаціївідбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов’язанні (зміна активногосуб’єкта) зі збереженням самого зобов’язання. Це означає, що одна особа набуваєправ і обов’язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальномувідношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору ісприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

-         при регресі однезобов’язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора доіншого не відбувається.

-         ці інститутимають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальниминормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦКвстановлений особливий правовий режим.

-         регрес устрахуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгаціязастосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страховоговипадку.

ВАЖЛИВО:При суброгаціїперебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страховоговипадку. При регресі — з моменту, коли страховик виплатив страховевідшкодування, тобто зазнав збитків.

Разом з цим для відповіді на питання про право позивачасамостійно обирати спосіб судового захисту, у тому числі й право на стягненнястрахового відшкодування з винної у ДТП особи в порядку регресу, а такожвизначати коло відповідачів, зокрема пред’являти позов до страхувальника чи довинної у ДТП особи, необхідно звернутися до конкретної судової практики.

Так, Верховний суд України 23.12.2015 р. розглядаючисправу № 6-2587цс15 вказав на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування»страхування –  це вид цивільно-правовихвідносин щодо  захисту майнових інтересівфізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страховихвипадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, зарахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами таюридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) тадоходів від розміщення коштів цих фондів.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 ЗаконуУкраїни «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодуванняза договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить правовимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування,має до особи, відповідальної за завдані збитки.

 Згідно зі статтею1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разінедостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повноговідшкодування завданої нею шкоди зобов’язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховоювиплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа маєправо на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання абооспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечитьзагальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено вчастині другій статті 16 ЦК України.

Висновком ВСУбуло те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування  має право самостійно обирати спосіб захистусвого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягненнякоштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Окремо необхідно вказати, що 20 січня 2016 року Верховний суд України у справі № 6-2808цс15 дійшов донаступного висновку.

За загальним правиломвідповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкодазавдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання,зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовуєтьсяволодільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовійпідставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Як передбачено статтею 1194 ЦКУкраїни, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньодля повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала своюцивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницюміж фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховимвідшкодуванням). 

З огляду на вищенаведене,сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальностівласників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьомудоговір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) навідшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєннядорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкодиособою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідокдорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов’язання, в якому правупотерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязікореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди).Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникненнядоговірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхуванняцивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, вякому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірномузобов’язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначенізобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому дієзагальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою йоговиникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яказдійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межахстрахової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, будекваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страховоговідшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання,оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриттяшкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому,потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальностівласників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами задоговором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконатиобов’язок зі здійснення страхового відшкодування. 

Особа здійснює свої прававільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не можебути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина другастатті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦКУкраїни зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках,встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи праващодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою тачетвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, вякому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи,яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася відправа, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користьтретьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із сутідоговору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого навідшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не можебути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цейдоговір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому правоодержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьомувідмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування задоговором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктномузобов’язанні.

Таким чином потерпілому яккредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному.Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхомзвернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієїшкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди,застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страховоговідшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яказавдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика таодержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамкахделіктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правовавідповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди іцивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимогипотерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договоромстрахування та звернутися до свого страховика за договором із відповідноювимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязізгідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхуванняцивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся достраховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязівідшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яказавдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням,проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся достраховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повноговідшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою,яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно зі статтею 1194 ЦК України –відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховоювиплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодуваннястраховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, протестраховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненністрахового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмірстрахової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди,страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньовпливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦКУкраїни.

 Таким чином розмір страхової виплати(страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми(ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди,якщо ця особа виконала свій обов’язок перед потерпілим, у тому числі й часткововідшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховикпорушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страховевідшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшенняобсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. 

ВИСНОВОК: Верховний Суд України вказав, що право потерпілого на відшкодуванняшкоди її заподіювачем є АБСОЛЮТНИМ  і судне вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правовавідповідальність заподіювача шкоди застрахована.

У разі задоволення такогопозову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги дострахової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхуванняцивільно-правової відповідальності.