Розумне місто – приватне місто

Зруйноване житло – відновлювати чи будувати нове? Як організувати місце проживання? Закриття бізнесу та як наслідок масове безробіття – що потрібно робити аби відновити робочі місця та повернути людям рівень доходу, щоб вони могли планувати придбання власних квадратних метрів?

Тимчасове розселення – нагальний крок, оскільки від 8 до 10 мільйонів зараз стали вимушеними переселенцями та кількість сімей, які втратили житло, можна підрахувати тільки дуже приблизно. Цифра змінюється щодня, що змушує замислитися на кілька кроків уперед і ставити зовсім інші завдання, ніж тимчасове розселення людей.

Надати людині житло – базове завдання держави. Якість життя – це вже наступний щабель, на якому ще нікому не вдалося винайти велосипед і запропонувати щось крім системи державно-приватного партнерства, під яким маємо на увазі корпоративне управління соціально значущими сферами, з широкими можливостями та умовами для відкриття малого та середнього бізнесу.

Свідомо зрозуміло, що розв’язання проблеми з переселенцями, які втратили житло, може розтягнутися на роки, при тому, що черга з громадян інших пільгових категорій не зменшується. Понад 600 тисяч інвалідів, чорнобильців, ветеранів та багатодітних сімей продовжують стояти роками у черзі на отримання житла від держави. Потрібно віддати належне, що за останні роки органи влади організували максимально масштабне будівництво об'єктів інфраструктури, зокрема соціального житла. Однак, цей процес виявився не пов'язаним з тим, що в громадах принципово змінився підхід до якості життя, можливості влаштувати дитину в дитячий садок чи школу, отримувати найкраще медичне обслуговування та інші соціальні послуги.

Посилання на можливість створення приватних міст можна легко знайти ще в Європейській хартії місцевого самоврядування – базовому документі, який з 1985 року затвердив принципи самоврядування на практиці. Україна ратифікувала Хартію у 1997 році та увійшла до сім'ї європейських країн, які сповідують правило надавати більшу свободу в урахуванні місцевих умов при здійсненні повноважень органами місцевого самоврядування. У цьому канцелярському формулюванні вшитий важливий принцип – люди мають право обирати умови, в яких хочуть жити у своїй громаді.

Але якщо хочете поставити питання про майбутнє, треба йти не до юристів, а до архітекторів. Тільки вони мають унікальний погляд зверху на будь-який план, бізнес-модель та ідею. Саме у професійному середовищі архітекторів, будівельників, IT-бізнесу зараз набула популярності концепція приватного міста. І це лише частково пов'язане із відкриттям ринку землі. Концепція приватного міста набагато масштабніша і ширша за будь-яку з теперішніх зараз моделей майбутнього розвитку громад. Оскільки приватне місто – це простір для життя, в якому організовано систему виховання та освіти дітей, медичних закладів, отримання соціальних послуг, культурне дозвілля та можливості займатися спортом. Адаптація українського законодавства під таку корпоративну модель управління містом вже відбулася і закон України «Про державно-приватне партнерство» дає відповіді, що такі можливості самоорганізації та управління містом повністю відкриті. Починаючи від приватного управління комунальними компаніями, закінчуючи можливістю делегувати низку соціальних функцій.

Спеціально для скептиків – найкращий аргумент на користь створення приватних міст – це наша історія. Приватні міста існували в античності. Це грецькі поліси, а потім міста Ганзейського союзу. Зараз немає більш вдалого прикладу, ніж китайський Шанхай. У мешканців особливих зон, як правило, більше можливостей і немає такого тиску комуністичної партії, як у решті країни. У динаміці цікавим виявилось спостереження за розвитком Дубая, де уряд постійно працює над законами, відмінними від шаріату. Привабливість сьогоднішніх спеціальних зон як мінімум у тому, що там нижчі податки, а законодавство настільки гнучке, що носить швидше захисний, ніж обмежувальний характер. Усе це природно стимулює розвиток бізнесу.

Приватні комунальні компанії, дитсадки та лікарні – це тільки локальна мета. Унікальність приватного міста в можливостях надати людині жити та працювати на одній території, тому що місто не зможе вижити, якщо в ньому нічого не буде вироблятися. А бізнес зможе розправити плечі лише за умови, що підприємців не душитимуть податками. В сучасних українських реаліях чисельних квот, мінімальних зарплат, отримання ліцензій на види діяльності та контролю від чисельних держорганів – система виглядає важко. Хоча у перспективі має відкривати можливість людям жити та отримати роботу на одній території.

Майбутнє, над яким ми маємо замислюватися зараз – це вільні приватні міста, між якими буде проходити змагання за нових громадян.