Україна-НАТО. Правові засади співробітництва

Відносно нещодавно, майже після 10-річної «перерви», відновились активні перемовини стосовно співробітництва України та Північноатлантичного Альянсу, і навіть було схвалено законопроект № 6470 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо зовнішньополітичного курсу України), метою котрого є вдосконалення законодавства України для відновлення цілеспрямованого прагматичного курсу України на набуття членства в НАТО як стратегічного зовнішньополітичного пріоритету держави. І зовсім не дивує, що такі ініціативи запроваджуються саме зараз, адже наразі актуальність підтримки Північноатлантичного Альянсу є надзвичайно гострою. А які відносини з НАТО ми мали з дня набуття незалежності України та які основні правові засади цих відносин – далі у хронологічному порядку:

1992 – вступ України до Ради північноатлантичного співробітництва, котра наразі має назву «Рада євроатлантичного партнерства» (політична структура НАТО у форматі форуму для діалогу та консультацій серед країн-членів НАТО та країн-партнерів НАТО);

1994 – приєднання України до програми «Партнерство заради миру» (програма НАТО для європейських країн, та країн колишнього СРСР, котрі не є членами альянсу. В рамках програми українські військові взяли участь в миротворчих навчаннях від Альянсу);

1997 – підписання Хартії про Особливе партнерство між Україною та Північноатлантичним Альянсом; створення Комісії Україна-НАТО (КУН);

2002 – ухвалення плану дій Україна-НАТО;

2003 – в Законі України «Про основи національної безпеки України» в якості пріоритетів національних інтересів зазначено також і інтеграцію в євроатлантичний безпековий простір;

2004 – ратифікація угоди про підтримку операцій НАТО з боку України;

2005 – започаткування діалогу з НАТО щодо набуття Україною членства;

2006 – 2008 – політика відкритих дверей НАТО щодо вступу України;

2009 – підписання Декларації про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним Альянсом від 9 липня 1997 року із зазначеними змінами відносин Україна – НАТО та здійсненими Україною кроками в рамках зближення з НАТО; початок розроблення Річних національних програм співробітництва Україна-НАТО (РНП);

2010 – рішення Президента України Віктора Януковича щодо ліквідації Міжвідомчої комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції;

Грудень 2014 – прийняття Верховною Радою України проекту закону №1014-3 за ініціативи Президента України Петра Порошенка про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості;

2015 – указ Президента України щодо нової Стратегії національної безпеки України, де в якості цілей Стратегії також зазначається формування умов для вступу України в НАТО ;

2017 – прийняття Верховною Радою України проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зовнішньополітичного курсу України), де курс України в НАТО визначається в якості пріоритету в зовнішній державній політиці.

Таким чином, Україна пройшла довгий шлях до встановлення остаточного курсу на вступ України до НАТО. Але варто пам’ятати, зокрема з досвіду європейських країн, що підготовка країни до вступу в НАТО з моменту встановлення остаточного курсу – може тривати до десяти років.

Якщо не можеш «готувати сани з літа», то хоч здійсни довгоочікуване за методом «краще пізно, ніж ніколи».